Життя

Ворожка повернула в сім’ю чоловіка, та забрала доньку

Ворожка повернула в сім’ю чоловіка, та забрала доньку

Хто б подумав, що трапиться така трагедія? І квартира своя є, і новий автомобіль. І життя Ореста та Орисі почало налагоджуватися. Знову заворкували, наче два голубки. І ось – п'ятирічна Вікуся померла.

Лікарі лише руками розвели: мовляв, рак розвинувся настільки стрімко, що вони й самі не вірять, що так може бути, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

Дивлячись на горе сестри, як вона бідна побивається, я кожного разу згадую, як просила її не йти до тієї клятої баби Таїси.

Орися з Орестом побралися ще будучи студентами. І Славко народився за два місяці до того, як молоді батьки отримали дипломи про вищу освіту. Його сестра залишала спершу нашій бабуні, а коли та померла – то віддала у дитсадок.

Молоді, енергійні і беручкі до роботи сестра з чоловіком влаштувалися у приватній фірмі і почали стрімко робити кар'єру. За декілька років придбали своє житло, згодом продали його і натомість купили більшу квартиру. Восени – в Карпати, взимку – в Єгипет, влітку – допомогти мамі на дачі чи свекрусі в селі. В їхніх руках робота горіла, і вони вміли як швидко та якісно працювати, так і весело й гарно відпочивати.

– Ох, і пощастило ж мені з зятем, – не раз казала наша мама. – Хоча його і зятем назвати гріх – син він у мене. Син.

Славко перейшов у п'ятий клас, коли Орися завагітніла вдруге. Так на світ з'явилася Вікуся. Маленька, світловолоса, з пухкими губками і голубими очима, вона так і нагадувала малесеньке янголятко, яке неймовірно любили і батьки, і братик, й інші родичі. Сестра на роботу так і не вийшла – казала, що їй і вдома з двома дітьми і хатніми клопотами роботи вистачає.

Як і раніше, вони часто вибиралися на природу, усією сім'єю ходили в дитячі кафе, майстрували годівнички для птахів і доглядали за десятками різноманітних вазонів, які розвела сестра. Однак згодом я помітила, що в очах завжди веселої сестри з'явився якийсь смуток. Він був майже непомітним, однак відтоді, коли він з'явився, Орися стала якоюсь наче сполоханою.

– Знаєш, я постійно боюся, що Орест прийде і скаже, що йде від мене, – розповіла якось вона. – Не знаю, як і коли це сталося, але я переконана, що у нього на стороні є інша жінка. Він дуже часто приходить додому ледве не опівночі, майже не цікавиться дітьми, від нього чути тонкий аромат дорогих парфумів, він усміхається якимось своїм думкам. І я боюся сама перша розпочати розмову, бо чомусь переконана, що вона завершиться не на мою користь.

– Найімовірніше, суперницю з дорогими парфумами тобі намалювала твоя палка уява, – спробувала я заспокоїти сестру. – А щодо того, що пізно приходить, так сама знаєш – керівна посада, велика відповідальність, багато роботи. Орисю, ти краще помолися до Матінки Божої і попроси допомогти.

Однак не минуло й двох тижнів, як зателефонувала Орися. В неї була істерика, і я, кинувши все, поспішила до їхньої оселі.

– Він покинув нас заради нової секретарки, – ридала вона. – Рудої, худої і, як мені розповіла Танька з мого підрозділу, чорної вдови. У неї вже другий чоловік помер. Вона старша від Ореста на сім років, і він покинув нас заради неї. Що мені робити? Що? Ти ж розумієш, що я без нього не житиму!

Приїхала мама, і ми вдвох намагалися хоч якось її заспокоїти, однак зрада коханого була надто важким ударом для сестри.

Минуло декілька тижнів, і Орися, яка без коханого танула, наче свіча, сказала, що їй порадили якусь ворожку в надцятому поколінні, яка здатна повернути Ореста.

– Та руда його точно приворожила, – розповідала вона. – А баба Таїса зніме той приворот, і все буде, як і раніше. Поїдеш зі мною?

– Не поїду і тобі не раджу, – відповіла я. – Не ходи, сестро, до ворожок, то великий гріх, за який потім доведеться тяжку кару нести. Краще молися, і коли на те буде Божа воля, то Він зробить так, аби Орест повернувся. А ні – то пошле тобі іншого чоловіка. Ти молода, красива і…

– І кохаю та кохатиму лише свого чоловіка, – перебила мене Орися. – А їхати не хочеш, то я й без тебе поїду.

Не знаю, чи завдяки ворожці чи то просто збіг обставин, але не минуло й місяця, як Орест повернувся додому. Похнюплений, наче побитий пес, на колінах просив у сестри вибачення, говорив, що наче «щось найшло». Звісно, Орися простила, і їхнє життя почало налагоджуватися. Проте за три місяці трапилася трагедія – Вікуся спершу почала скаржитися на біль у голові, а згодом знепритомніла просто у садочку.

Після огляду медсестра порадила сестрі відвести дитину на детальний огляд медиків. А ті й ошелешили, що життя голубоокої дівчинки відлічує останні дні. Рак мозку, який неймовірно стрімко розвивається. Моїй малесенькій племінниці щогодини ставало все гірше і гірше. Аби вона не мучилася від нестерпного болю, їй почали колоти сильнодіючі медикаменти.

– Тут щось явно не чисте, – мовила медсестра. – Ну, не може ж так бути, щоб рак буквально на очах з'їв дитину. Може, то вам хто поробив? Самі знаєте, що люди нині є всякі, і хто знає, що в кого на думці.

На початку осені, коли дітки вранці поспішали на навчання, Вікусі не стало. Наче малесеньке анголятко, вона відійшла у вічність. А тим часом Орися… Тиждень тому, ридаючи, вона розповіла, що коли ходила до тої клятої баби Таїси, то вона спершу й говорити не хотіла.

– Проте я обіцяла, що добре заплачу за її допомогу, – схлипувала сестра. – Просила, аби лиш допомогла мені. Ну, вона й погодилася, але сказала, що грошима не візьме. Запитала, чи згодна я віддати найдорожче, що у мене є. І подивилася мені у вічі чорними, такими чорними очима, у яких були суцільний морок і порожнеча водночас. Я подумала, що їй припала до вподоби якась із моїх золотих прикрас, і відказала, що готова.

Вона тоді засміялася таким диким сміхом, що я від страху ледве не вискочила з її хатини, а тоді сказала, що допоможе мені. Підійшла до якогось старого казана, який стояв на плиті, стала щось шепотіти і кидати якесь зілля. Опісля лише з пляшечок темну рідину, а я стояла, наче в якомусь заціпенінні. А коли приїхала забирати питво, яке мала дати випити Оресту, то запитала, яку саме з моїх прикрас вона хоче. Баба Таїса ж знову засміялася і відповіла, що свою плату забере згодом.

Пригадую, я навіть подумала, що вона здоровий глузд втратила і сама не знає, що верзе. А сьогодні мені приснилася моя Вікусечка. Вона була у лапах чудовиська і, вириваючись, запитувала, навіщо я її йому віддала. А поруч стояла радісна ворожка.

Опісля сестра з чоловіком їздила до оселі, де мешкала баба Таїса. Проте там вже нікого не було.

– Зірвалася неймовірна буря і вщент рознесла тут хатину, – розповідали сусіди. – Вона ж більш як сто років мала. Дерев'яна, маленька, а тут такий вітер. Коли прийшли на обійстя, то ні баби, ні її чорного старого кота вже не було. Де поділися – ніхто не знає.

Стосунки Орисі та Ореста почали псуватися. Вони звинувачують одне одного у смерті доньки і живуть в одній квартирі, наче чужі люди. Він заробляє гроші і займається сином, а вона – то цілими днями плаче, то дні і ночі проводить з молитвословом у руках. Мені ж серце крається, бо навіть зрада чоловіка – це не кінець життя.

І хто знає, цілком можливо, що, якби Орися не поїхала до тієї ворожки, і племінниця була б нині жива, і з часом сестра зустріла б мужчину, за якого й вийшла б заміж. А ще більший жаль бере, коли подумаю, скільки таких жінок, як моя сестра, ходять до ворожок, навіть не думаючи, що рано чи пізно за це прийде розплата. І ніхто не знає, якою вона може бути...

Ксенія Фірковська

 БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: Долі, стосунки
В тему

Останні матеріали