Життя

Кум закохався в куму і ледь не вбив свою дружину

Кум закохався в куму і ледь не вбив свою дружину
ілюстративне

Ілона вийшла заміж у 18 років. Якою щасливою вона була! Вірила, що Олексій – її половинка, її доля, і житимуть вони дружно і щасливо все життя.

На весіллі, в шикарному білосніжному платті, виглядала справжньою принцесою – висока, ніжна, з пишним чорним волоссям, яке опускалося нижче від пояса, і очима, які горіли від щастя, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– Які ж вони красиві! – перемовлялися між собою гості. – І такі подібні між собою!

Вони і справді раділи життю і насолоджувалися кожним днем. Після весілля полетіли на відпочинок на південь Італії, де купалися, засмагали, ласували місцевими смаколиками. Тим часом батьки, склавшись, купили для них велику трикімнатну квартиру у новобудові, зробили ремонт і придбали меблі та побутову техніку. Тож після мандрівки молодята повернулися у власне помешкання.

Олексій працював на фірмі свого батька, який займався бізнесом. Відтак нестачі в грошах молода сім'я не відчувала. Допомагали і батьки Ілони, які були власниками мережі магазинів «Оптика» в їхньому обласному центрі.

Через рік на світ з'явилася Катруся, а ще через два – Арсен. Щастю молодих батьків не було меж.

– Ти лишень глянь, він точна копія мене! – радів молодий батько. – І очі такі самі, і бровки такі ж…

– Точна копія татуся! – підтакнула Христина, хресна мама хлопчика. – Ох, і щасливий ти, Олексію! Двоє діток, і такі схожі на тебе.

Здавалося, сімейному щастю Ілони та Олексія ніщо не загрожує. Чоловік з ранку до ночі пропадав на роботі, молода жінка закінчувала навчання в університеті. Дітьми займались няні. Інколи на допомогу приходила мама Ілони, яка любила няньчитися з онуками, або забігала Христина.

– Як же ви виросли! – раділа кума, обнімаючи діток. – Ви ж мої хороші!

Вона частенько приходила вдень до Ілони. Погратися з похресниками, попити кави, погомоніти. Христина була найкращою подругою Ілони, тож ділилися одна з другою усіма секретами свого життя.

– Я така щаслива! Така щаслива, що мені й самій не віриться, що я живу, наче в казці, – не раз казала Ілона.

– От би мені такого чоловіка, – мовила якось Христина. Попри те, що дівчина була симпатичною, мала власне житло і хорошу роботу, кавалер їй все не траплявся. – Щаслива ти, Ілоно.

Згодом Ілона почала нарікати на Олексія. Мовляв, не лише дні, але й вечори проводить на роботі.

– Ти ж сама казала, що плануєте купити двоповерховий будинок за містом, – відповіла Христина. – От і заробляє гроші.

– Розумію, але я так звикла, що ми усі вечори проводимо разом, а тепер, коли він приходить дуже пізно, і мені, і дітям його не вистачає, – сказала Ілона. – Вранці вони ще сплять, коли він їде на роботу, а вечері вже.

Через два роки молода сім'я переїхала в новенький будинок. Діти раділи, бо тепер у кожного з'явилася власна дитяча кімната – простора, з великою кількістю іграшок. Ілона раділа, бо сподівалася, що хоч тепер чоловік вечорами буде вдома.

– Ілоночко, ти ж розумієш, я повинен багато працювати заради майбутнього, – мовив він. – Варто б і мій автомобіль поміняти на новий. І тобі купити.

Так жінка знову почала проводити вечори з дітьми. І частенько сумно зітхала, згадуючи життя у квартирі, коли Олексій після роботи поспішав додому і вони весело проводили вечори разом.

– Христино, можливо, приїдеш до нас? – Ілона зателефонувала подрузі.

– Вибач, але я дуже зайнята, – відповіла і поспішила завершити розмову.

Останнім часом Христина наче уникала Ілони. Особливо після того, як завагітніла.

– І навіть не говорить, від кого, – розповідала Олексію ображена дружина. – Я ж думала, що ми подруги, як і раніше, а вона…

– Ну, зрештою, це її справа, – відповів чоловік. – Вона красива молода жінка, дуже розумна і заслуговує на найбільше щастя.

– Таке, як у нас?

Та Олексій не відповів. Він останнім часом взагалі поводився дивно – пізно приходив з роботи, не займався з дітьми. І практично не спілкувався з дружиною.

– В чому справа? У тебе якісь проблеми? – хвилювалася вона. – Ти сам не свій. Весь час мовчиш і лише посміхаєшся.

– Так, посміхаюся, – не витерпів одного вечора чоловік.

– То, можливо, поділишся зі мною своєю радістю?

– Хочеш? То поділюся! – голос Олексій враз став твердим. А в очах з'явилася ніжність, якої Ілона не бачила вже дуже давно. – Я щасливий! Бо скоро в Христини народиться малюк! І це наша з нею дитина! Я стану батьком!

– Що? – від почутого в жінки потемніло в очах. – Що ти сказав?

– Дитина Христини – моя дитина. І дуже добре, що ти все вже знаєш.

І він, гримнувши дверима, пішов. А бідолашна жінка, не під силу справитися зі своїми емоціями, кинулася до аптечки. І випила цілу пригорщу снодійних таблеток.

– За що вони так зі мною? – ридала вона. – Я ж любила його, як нікого в житті. А Христина… От тобі й кума, от тобі й подруга… Як вони могли?!

На щастя, її врятували. Щоправда, реабілітація була дуже довгою, бо медикаменти наробили біди, а ще, і це було найстрашніше, Ілона не хотіла жити. Проте, завдяки батькам, фаховій допомозі лікарів і, що найголовніше, дітям, змогла вибратися з депресії.

– І все на світі треба пережити, і кожен фініш – це, по суті, старт. І наперед не варто ворожити і за минулим плакати не варт, – уривок із вірша Ліни Костенко Ілона часто любить цитувати сьогодні. – Я щиро вдячна експодрузі і ексчоловіку. Завдяки їм я почала по-новому дивитися на життя.

Ксенія Фірковська

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: стосунки, кохання, Долі
В тему