Життя

Завдяки безпритульному собаці майбутню дружину знайшов у ямі

Завдяки безпритульному собаці майбутню дружину знайшов у ямі

З Ольгою Ілля розлучився два роки тому. Так сталось, що через десять років подружнього життя спільні інтереси кудись зникли. В дружини з відкриттям салону краси з’явилися нові друзі, нові бажання і плани. А також новий друг, який дуже швидко замінив його, законного чоловіка.

– Олю, одумайся, прошу тебе, – вмовляв Ілля. – Невже ти думаєш, що чужому дядькові потрібні наші діти? Невже ти готова отак просто відпустити все те хороше, що було і є в нашому житті?

– Готова, – глянувши йому у вічі, твердо мовила вона. – Я вважаю, що наші стосунки себе вичерпали, і готова розпочати все, як кажуть, з чистого аркуша. Щодо дітей, то Гошек любить їх усім серцем, тож за це не хвилюйся.

Так чоловік залишився сам. Продавши салон краси і квартиру, ексдружина забрала дітей і гайнула до Варшави, де вийшла заміж за Гошека. Ілля перебрався жити до батьків.

– Ілля, братику, все буде добре, – мовила Інна, старша сестра, яка давно мешкала з сім’єю в Італії і саме приїхала на Новорічно-Різдвяні свята додому. – Зрештою, Ольга завжди була вертихвісткою. А тобі потрібна зовсім інша дружина.

– Інно, давай змінимо тему, – запропонував Ілля, якому розлучення далось дуже нелегко.

– Давай, якщо хочеш, – погодилась сестра. – Але знай, що в твоєму житті все буде добре!

У новорічний вечір Ілля пішов у магазин по шпинат. Тільки вийшов із магазину, як враз відсахнувся – йому на ногу хтось кинувся. Це був маленький песик. Відразу видно, що безпритульний і дуже молодий, бо активно лащився до ніг Іллі і заглядав в очі такими голодними очима, що чоловік не витримав і повернувся до магазину. Вийшов з двома сардельками, які собачка миттю з’їв.

– Яке ж ти чудо! – усміхнувся Ілля і почав гладити собачку, який трусився від холоду. – І як змерз! А знаєш, давай я заберу тебе додому? Згодний? Тоді, Барсику, йдемо додому.

Рідним чоловіка песик сподобався. Особливо зраділа мама, яка чудово розуміла, що тваринку слід двічі на день вигулювати, відтак син не буде сидіти вдома, як це він робить, прийшовши з роботи. Так і сталось – Барсик, як виявилось, був затятим любителем тривалих прогулянок. Відтак вони з господарем часто бродили парком. Інколи йшли до узлісся на околиці міста, де було мальовниче озеро. Там росли розлогі верби, білокорі берізки, а під старезною липою стояла лавочка. На ній і любив посидіти Ілля, поки Барсик щось винюхував, гавкав на білочок або ж просто бігав.

А одного разу, коли чоловік стояв біля засипаної снігом лавки, його улюбленець десь далеко почав гавкати і зник.

– Барсику! – кликав його господар, – Барсику, до мене!

Проте все було марно. Тварина зникла. Враз Ілля почув гавкіт собаки. Чоловік відчув, що щось трапилось – голос пса був дуже кволим і якимось наче далеким-далеким. І поспішив на голос.

– Барсику! – Ілля зупинився нажаханий – він щойно ледве не впав у яму, звідки долинав голос його собачки. – Барсику!

– Допоможіть! – голос з ями також був кволим. – Благаю, допоможіть.

– Зачекайте, я зараз спущуся, – крикнув Ілля і почав скидати з себе дублянку.

– Ні, не робіть цього, – почув у відповідь. – Тут дуже глибоко. Метрів зо п’ять, мабуть. Он собака впала і, певно, щось собі переламала, бо так жалісно скиглить. Викличте рятівників.

– Барсик може стояти? – чоловік відчув, як його серце наче здушили невидимі руки. – Чому він не гавкає?

– Бо уважно прислухається до вашого голосу, – відповіла жінка. – Так, він стоїть, але на трьох лапках. Допоможіть нам.

Ілля кинувся телефонувати до рятівників. Проте виявилось, що мобільного зв’язку немає. Тож йому довелось повертатися на околицю міста, аби мати змогу подзвонити. Невдовзі рятівники підняли на поверхню геть обезсилену і обезводнену жінку. Та тільки-но її поставили на ноги, як вона враз впала.

– Викликай «швидку» допомогу, – звернувся один рятівників до іншого.

Опісля дістали і Барсика. Виявилось, що з ним усе було гаразд – хіба, можливо, вдарив лапку, бо ступав накульгуючи. Побачивши Іллю, кинувся до нього.

– Барсику, злякався? – Ілля міцно притис його до себе. – Молодчина! Якби не ти, то не відомо, коли ту бідолаху знайшли б.

– І не кажіть, – ледве мовила жінка. – Якби не ваш собачка, то мене точно не знайшли б. Хто б сюди, в таку глухомань взимку пішов би?

Згодом виявилось, що Даринка, а саме так звати врятовану з ями красуню, їхала в сусідній обласний центр. Вона мала везти з собою солідну суму грошей.

– Враз побачила на дорозі відкрите авто, а біля нього дівчинку, яка махала руками, просячи допомоги, – розповіла Даринка згодом Іллі. – Зупинилась, вийшла з авто, і мені на голову натягли мішок і кудись понесли. Згодом кинули в ту яму, в якій мене і знайшов ваш песик. Ото у тих негідників було розчарування. Думали, в мене в машині буде мільйон, а там лише торт для бабусі. Гроші я напередодні перевела банківським переказом.

– Ого, які пристрасті, – спробував пожартували Ілля. – Здогадуєтесь, хто це зробив?

– Поняття не маю, але власник фірми сказав, що його кум, начальник обласного управління поліції, пообіцяв їх знайти, – відповіла Дарина. – До речі, а це знак вдячності моєму рятівнику.

І вона простягнула Іллі пакет із дорогим кормом для собачки. Усміхнувшись, чоловік подякував і запросив її на гарячий шоколад. Розмова в кав’ярні була приємною для обох, відтак зустрічі ставали все частішими. А одного дня Ілля придбав обручальні кільця.

– Барсику, нині зроблю їй пропозицію вийти за мене заміж, – мовив, погладивши собаку. – Це завдяки тобі, друже, у мене буде неймовірна дружина.

Тим часом в іншому кінці міста Дарина збиралась на побачення. І сподівалась, що ось-ось почує омріяну пропозицію руки і серця.

Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: кохання, тварини, Долі
В тему