Свого часу ми вже розповідали вам, дорогі читачі, про випробування, що їх доля послала 57-річній Надії Шадурі.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Щодня впродовж 33 років ця жінка несе дуже важкий хрест. Адже двоє її синів народилися з ДЦП. І ні лікарі, ні священники, ні знахарі не змогли допомогти. Хлопчики все одно не тримали голівки, не сідали, не ставали на ніжки.
– Я все допитувалася в лікарів, чому так. Адже ми з чоловіком повністю здорові, і в родині не було в нас хворих. Виявилося: причина – в генетичній несумісності. Мовляв, якби в нас із чоловіком народжувалися дівчатка, то вони були б цілком здоровими, – зітхає Надія Анатоліївна, яка мешкає у місті Василькові на Київщині.
Відтак життя жінки перетворилося на безперервний догляд за хворими синами: нагодувати, помити, перевдягнути, випрати, зварити їсти, знову нагодувати. Коли старшому із синів, Сергієві, виповнилося 17-ть, він помер. Натомість молодшому, Михайлові, торік уже виповнився 31 рік. Та він досі потребує постійних догляду та лікування.
– Я втратила віру в медицину. Вирішила, що тільки Бог може мені помогти. І я думаю, що мій Міша лишився живим тільки тому, що з дитинства й дотепер причащається, – каже Надія Шадура. – Я запрошую священника до нас додому, і отець проводить нам таїнство Євхаристії.
Свій хрест нестиме стільки, скільки на те воля Божа
На жаль, стан здоров’я 31-річного Михайла невпинно погіршується.
– Він із дитинства лежачий, має глибоку розумову відсталість. До шести разів на день – напади епілепсії. По декілька разів на рік – бронхопневмонія з важкими ускладненнями, – розповідає Надія Анатоліївна. – Поки був живий мій чоловік, було легше. Він Мішу на руках виносив на вулицю, садив в інвалідний візок і так гуляв. Але в жовтні 2014-го чоловіка розбив інсульт. Відтоді весь догляд за сином ліг на мої плечі.
Від початку великої війни російські терористи регулярно обстрілюють Київщину. І щоразу, коли Михайло чує різкі звуки, його охоплює панічний страх. Він дивним чином навіть відчував наближення ракет: за кілька хвилин до ударів розмахував руками, кричав.
– Хвороба дитини – це такий біль, що вам словами не передати. Але я нестиму свій хрест стільки, скільки буде угодно Богові. Коли вже нестерпно важко на душі – піду в монастир, побуду там трошки, помолюся – й додому вже не йду, а наче на крилах лечу!.. Буває, не маю грошей на шматок хліба чи на дорогі ліки для сина, то попрошу в Господа помочі пройти цю трудність – і Він мені помагає, – каже Надія Анатоліївна. – От минулого року надрукували ви про мене в газеті статтю – і люди зразу відгукнулися. Хтось помагав грішми. А хто не мав фінансових можливостей – підтримував словом. Одна жіночка зателефонувала мені й каже: «Я коли про вас читала, то аж плакала. Бо немає на світі більшого горя для матері, ніж бачити, як страждає її дитина».
«…а я за вас молитимусь»
Нині Надія Шадура знову просить відгукнутися небайдужих і допомогти їй та хворому синові.
– Ми живемо на пенсію Міши. А це трохи більше, як шість тисяч гривень. Ще дві тисячі я отримую завдяки догляду за сином-інвалідом. Але тільки за опалення трикімнатної квартири треба платити майже три тисячі гривень. А ще ж є світло, газ, гаряча і холодна вода, послуги ЖЕКу, – перелічує Надія Анатоліївна. – Якби мені, я б і не просила нічого. Але ж синові щодня треба підгузки. Упаковка їх коштує 1300 гривень, а на місяць нам необхідно купувати дві пачки. Щоб Міша менше хворів, нам приписали вітаміни, а це ще 700 гривень, препарат «Кодицепс», ліки для дихання, які коштують 1500 гривень. Тому я прошу людей, які зараз читають цю статтю: хто має можливість – підтримайте нас. А я буду молитися і просити Божої благодаті для вас, ваших рідних і для всієї України.
Кошти можна переказувати на картку:
«ПриватБанк» 4149 4999 9379 5051, одержувач Шадура Надія Анатоліївна.
У призначенні платежу необхідно зазначити: матеріальна допомога для лікування сина з інвалідністю.
Оксана Бубенщикова
На фото: про важке минуле нагадують
фотографії сина
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
