Коли Аркадій Геннадійович одружувався зі своєю студенткою, то родичі, друзі, колеги в один голос відмовляли це робити. Мовляв, ти ж викладач, а вона –студентка. Подивися, скільки тобі років, а скільки їй.
– Вона через рік-два зустріне молодого – і кине тебе, – переконував колегу і друга Іван Степанович, завідувач кафедри. – Невже не розумієш, що в нас все йде до старості, в вона молода і поруч захоче молоде сильне тіло. В нічні клуби, на дискотеки. А з тебе ще трохи – і порохно сипатиметься.
– Ну от чому ти, мій найкращий друг, і не хочеш мене підтримати? – щиро здивувався Аркадій Геннадійович. – Чому ж ви усі так не хочете, аби я нарешті став щасливим? Я щиро люблю Даринку, а вона – мене. То чому, по-вашому, ми не можемо стати щасливими?
– Бо за віком ти в батьки їй годишся, друже, – відповів Іван Степанович. – От побачиш, мине два-три роки – і вона проміняє тебе на молодого.
Час показав, що Іван Степанович мав рацію – через два роки Дарина таки пішла від чоловіка. І водночас мудрий завідувач кафедри, який чимало побачив за своє життя, помилився – причиною розлучення став не молодий суперник Аркадія Геннадійовича, а шуба. Звичайна шуба стала розлучницею, через яку розпалась сім’я.
– Любий, а я знаю, що ти покладеш мені під ялинку, – радісно мовила якось Даринка, коли він прийшов додому. – Це буде норкова шубка.
– Ні, це буде золотий браслет, – відповів чоловік, який того дня повернувся додому знервованим. – Шуба буде колись. Можливо.
– Чому, Аркадію? – молода жінка, яка, кожного дня проходячи повз магазин хутряних виробів, подумки приміряла на себе шубку із сріблястої норки, яка висіла на манекені на вітрині, мало не плакала.
Замість того, аби пояснити дружині причину відмови та й просто заспокоїти її, чоловік накинувся із звинуваченнями її в меркантильності. Мовляв, невже тобі від мене потрібна лише шуба. У відповідь молода жінка лише мовчала. Та й що було говорити, коли й слова не могла сказати, адже чоловік не замовкав ні на мить.
– Мовчиш? – запитав він. – Виходить, я говорив правду? Ти зі мною лише через мої можливості?
– Як ти можеш? – не витримала Дарина і заплакала.
Опісля метнулась до шафи, схопила документи, курточку і кинулась з квартири. Слова чоловіка її обурили і страшенно образили. Вона щиро кохала Аркадія, і те, що від нього почула, було і несподіваним, і вкрай неприємним. Наступного дня подала на розлучення. Матеріальних претензій ні в нього, ні в неї не було. Дітей також. Тож розлучили їх швидко.
Дарія Миколаївна повернулась з чергового відрядження і вирішила зустрітися з подругою. Так сталось, що з Лідою вони дружили зі студентських років. Вона підтримала Дарину, коли та через місяць після розлучення дізналась, що вагітна. Підтримувала, коли молода мама прийняла рішення вийти на роботу, коли сину виповнився рік. З нею Дарина могла відкрити душу і розповісти абсолютно усе про своє життя.
– Привіт, подруго! – Дарина простягнула подрузі коробку з тортом і пляшку вина. – Влаштуємо собі гарний вечір?
– Звісно, – погодилась Ліда. – В мене якраз м’ясо допікається. Картопелька доварюється. Хвилин двадцять – і буде готова вечеря. Тож й ти мий руки.
Вони розповідали одна одній останні новини, коли Лідія запропонувала Дарині зареєструватися на сайті знайомств. Мовляв, скільки ж ти, подруго, будеш одна? Треба й про «другу половинку» подумати. Дарина віднікувалась, мовляв, пізно вже про особисте життя думати. Он онуки підростають, ось-ось на пенсію йти.
Проте, як виявилось згодом, Лідія все ж від імені подруги створила сторінку на сайті знайомств і відразу отримала повідомлення від чоловіка, який писав про свого найкращого друга. Мовляв, він професор, академік, 75 років. Після розлучення живе один. Тож Лідія розповіла про подругу, і вони вирішили їх познайомити. Домовились влаштувати все, як випадкову зустріч. І яким же було здивування, коли виявилось, що самотій друг – це Аркадій Геннадійович, а самотня подруга – Дарина Миколаївна.
– Ну, подруго, не сподівалась від тебе, – мовила Дарина.
– А ти все така ж красива, як і тоді, – прошепотів Аркадій Геннадійович.
– Ну так, тридцяти років наче не було, – розсміялась жінка.
Того вечора вони довго спілкувались і, прощаючись, зрозуміли, що їхні почуття все ж не згасли. Тож чоловік запросив її повечеряти разом наступного дня. Ще через день вони пішли в кафе поласувати його улюбленим тортом. А через тиждень Аркадій Геннадійович зробив жінці пропозицію руки і серця.
– Ну, а вінчатиме нас син, – погодившись, сказала вона.
– Син? – чоловік був вражений від почутого. – В нас є син? Чому ти не казала про це раніше?
– Ну, – Дарина хитро примружилась. – Мабуть, тому, аби ти знову не звинуватив мене в меркантильності. Тепер я майже дружина, і тому можу говорити все.
– Тоді і я тобі скажу все, – усміхнувся схвильований чоловік. – Знаєш, що чекає тебе в коробці під ялинкою?
– Невже шуба?
– Точно вона!
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
