Останній день грудня 2011 року Інна і Тимур згадують як найкращий в їхньому житті. Ще б пак! Адже саме того дня їх звела сама доля. Хоча вони спершу й не повірили в це.
– Коханий, до зустрічі! – мовила щаслива Інна і почала збиратися.
Цієї новорічної ночі її коханий Андрій має зробити їй пропозицію руки і серця. Відтак свій святковий образ продумувала до деталей. Новенька сукня і чудові туфельки на високих підборах були неймовірними. Одягнувши сукню, дівчина повертілась якусь мить перед дзеркалом: що й казати – красуня.
З Андрієм вони зустрічалися з дев’ятого класу. Плюс п’ять років навчання в інституті. Плюс два роки, які пройшли після завершення навчання. Інна давно натякала коханому, що, мовляв, чого далі тягнути. Вже й так усі подруги з неї насміхаються – десять років зустрічаються, а до РАЦСу дійти не можуть. А друг Андрія нещодавно казав, що Андрій придбав обручки. Й Інна з нетерпінням чекала новорічної ночі, коли вона нарешті почує пропозицію руки і серця.
Сівши в таксі, яке мало відвезти її до ресторану, дівчина мило посміхнулась водієві. Сказала, куди її слід відвезти.
– Та за такою красунею, як ви, чоловік сам повинен приїхати, – мовив водій, глянувши на неї. – Як вас звати?
– Інна, – відповіла вона. – За скільки ми приїдемо?
– За хвилин п'ятнадцять, якщо буде вільна дорога, – сказав чоловік. – Красиве у вас ім’я. А мене Тимуром звати.
Перше розчарування чекало Інну, коли вона вийшла з авто. Чомусь була впевненою, що Андрій її чекатиме. Однак його не було. Хвилин за десять біля ресторану пригальмувало авто Володі, його найкращого друга. Він був зі своєю дружиною. І, побачивши Інну, чомусь знітився.
– Інно, привіт, – мовив Володимир. – А ти хіба не в курсі..
– Привіт, а де Андрій?
– Ну, не знаю, – Володимир підхопив під руку дружину і попрямував до входу. – Мабуть, в дорозі.
Що це? З новенького авто вийшов її коханий. Відчинив дверцята – і звідти випливла якась жінка. Цмокнула його в губи, щось сказала, і вони обоє почали весело сміятися. Обнялись, знову поцілувались і лише опісля попрямували в ресторан.
– Що це? Хто це? Андрію, стій, – вигукнула Інна, відчуваючи, як в ній наростає цунамі злості. – Хто ця проститутка і чому вона з тобою?
– Як ви смієте мене ображати? – обурилась незнайомка. – Андрію, хто вона і чому так розмовляє зі мною?
– Інно, я ж все написав тобі на емейл, – мовив чоловік, який також здивувався зустрічі. – Хотів тобі по телефону сказати, що нашим стосункам прийшов кінець, але ж ти не дала мені договорити.
– Негідник, – крикнула Інна і різко вдарила його по щоці. Опісля – по другій. – Ти змарнував кращі роки мого життя. Ти, ти, ти… сволота.
Андрій з новою пасією ледве втекли від розлюченої Інни. Вона ж ридала, намагалась до нього додзвонитися. Коли ж помітила, що на неї дивляться і відверто сміються, кинулась ловити таксі.
– Відвезіть мене на Набережну, 4, – мовила, сівши в авто, яке зупинились біля ресторану. – Негайно.
– Авто зайняте, – мовив водій. – Його замовила пара, яка ось прямує сюди. Вийдіть, будь ласка, з машини.
– Будь ласка, – просила Інна. – Відвезіть мене.
– Інно, і я вас прошу – вийдіть з авто, – мовив Тимур, а це був саме він. – Я не знаю, що у вас трапилось, але мені вас дуже шкода. Допомогти не можу, бо після цього замовлення поспішаю до коханої.
– Ні, ти відвезеш мене додому, – вперто мовила Інна, а тоді накинулась на пару, яка замовляла таксі і стояла біля авто. – Це моє таксі, а ви йдіть геть.
Далі зав’язалась перепалка, під час якої Інна штовхнула Тимура і розридалась. Розмазуючи по щоках косметику, ридаючи розповідала про коханого, який так підло її кинув. Про плани на майбутнє, які будували разом. Про те, як їй нестерпно важко.
– Аллусічко, скоро буду, – мовив Тимур. – Хто це? Дайте телефон Аллі. І то негайно.
Тимур вийшов з авто і то кричав на когось, то про щось просив, то сварився. Коли сів в авто, на його очах були сльози.
– Вона мене кинула, – зціпивши зуби, прошепотів він. – Проміняла на Артура. Він бізнесмен, а я хто? Звичайний водій. Правду Аркадійович казав: всі жінки стерви і люблять лише гроші.
Він розповів їй історію свого знайомства з Аллою. Вона йому – історію кохання до Андрія. Отак говорили і говорили, аж поки від холоду, а, може, і він емоцій, обох не почало трусити.
– Через годину битимуть куранти, – мовив нарешті Тимур. – Давай поїдемо зустрічати Новий рік. Столик замовлений в «Старому місті», знаєш цей ресторан?
Зрадниця Алла і зрадник Андрій наче лишились за порогом ресторану. Вмивши лице, а заодно змивши і залишки косметики, Інна пішла до столика, за яким сидів Тимур. Слово за словом – і з кожною хвилиною вони все більше дивувалися, які співпадають їхні погляди на різні події і речі.
– З Новим роком! – мовив Тимур, коли пролунав перший бій курантів. – Інно, я бажаю, щоб здійснилися усі твої мрії, і… виходь за мене заміж. Ти згідна?
– Згідна, – несподівано сама для себе сказала Інна.
Відтоді пройшло десять років, і жодного разу вона не пошкодувала про своє рішення. В сім’ї підростають двоє діточок, і кожного року в останній день грудня дорослі зі сміхом згадують історію свого знайомства.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
