Запхали хворому хлопцю у рот петарду і підпалили…

30-річному Олександру Вєрозубу з Київщини не пощастило ще з моменту його народження. Мало того, що на світ Божий його пустила матір-п’яничка, так ще й народився він із вадою розумового розвитку.

Ріс хлопець у будинках-інтернатах і ніколи не знав ні батьківської любові, ні відчуття, що він комусь потрібен. А от знущання для нього були добре знайомим явищем, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

Матір Сашка – жінка, яка мала сильну алкогольну залежність, народила аж п’ятеро дітей: три дівчинки та двох хлопців. Усі вони – від різних чоловіків.

Усі виховувались в будинках-інтернатах. Потім Сашу доглядали сестри, але для кожної з них він був зайвим, і у кожної були свої відмовки: в одної діти, які чомусь бояться Сашу, друга живе в гуртожитку, тож місця для брата геть не вистачає, у третьої чоловік-п’яниця, тож атмосфера не позитивна. Живучи певний період у кожної з них, Саша постійно ображався та просто йшов жебракувати…

Ще коли був дитиною, підлітки жорстоко над ним познущалися. В голові не вкладається, звідки у дітей, які мають все – і сім'ю, і всім забезпечені, береться стільки жорстокості. Так-ось, ці малолітні нелюди… запхали йому в рот петарду та підпалили... Тоді він ледве вижив, а рот так і лишився понівеченим. Травма фактично відібрала у хлопця мову, зараз він дуже важко розмовляє.

Поневіряння, голод, жебракування – ось так можна охарактеризувати життя цього бідолашного хлопця. А на початку грудня минулого року його знайшли в одному з дворів Києва. Він лежав, повністю занурившись у листя, яке ще лишилось від осені. Так він рятувався від холоду. І так провів кілька днів. Увесь брудний, одягнений у лахміття, голодний і замерзлий. Пояснити, хто він і як сюди потрапив, хлопець так і не зміг. Через ваду мови його дуже важко було зрозуміти. На аркуші паперу тільки написав, що має трьох сестер, і їхні імена. Написав також, що він з Ніжина.

Небайдужі завезли хлопця у столичний Дім милосердя. Інформація про нього швидко розлетілася мережею. Людей дуже вразив погляд хлопця – повний болю і разом з тим – глибокий і сповнений незвичайної доброти. У Домі милосердя теж розповіли, що хлопець спокійний, слухняний і дуже добрий. На світлинах у мережі його і побачив рідний брат – на 2 роки старший за нього. Він же і вийшов на зв’язок. За його словами, він бачив брата всього один раз у житті. Тоді Саші було 3 роки. Далі їхні дороги розійшлися.

Чоловік розповідає, що у нього були свої складнощі в житті, але вже кілька років, як все стабілізувалося, він щосили намагається вирватися з бідності та стати на ноги у фінансовому плані.

Свого житла він не має, збирається одружуватися. З нареченою орендують хатинку в селі на Полтавщині. Брат запевняє, що готовий забрати Сашу до себе і ділити з ним усе, що має, але попросив, аби до весни його прилаштували у притулок. До того часу він зможе знайти для брата поруч хатину, поселити його там і доглядати. Плюс – дрова взимку коштують дорого, а з грошима у нього поки скрутно.

Нині Саші знайшли притулок в Костянтинівці на Донеччині. Там його погодились прийняти до весни. Тож залишається надіятися, рідний брат таки дотримає свого слова, забере Сашу, і його поневіряння врешті закінчаться. Бо сам Сашко цього чекає з нетерпінням…

Ірина Бура