Бізнес
Власна справа

Бригада косарів за сезон заробляє до 30 тисяч гривень

Бригада косарів за сезон заробляє до 30 тисяч гривень

Лучанин Віктор Антолюк знайшов для себе несподівані заробітки – колишній штукатур разом із друзями їздить у навколишні села косити сіно. Власна справа вже окупилася сторицею: за три роки косіння його бригада заробила близько 70 тисяч гривень.

– Косарем підробляю вже четверний рік. Працюю разом із сільськими дядьками, яких знаю з дитинства. Вони дивуються, сміються: як так, городянин пішов на заробітки на село, ще й не цурається коси? А мені байдуже, я не соромлюся жодної праці. Переважно косимо двічі на рік – влітку і восени, – каже Віктор.

Чоловік переконує: роботи вистачає. Волинь багата на луги для сіножаті. Трави ростуть на понад 255 тисячах гектарів природних угідь. Бригада Віктора облюбувала Ківерцівський, Маневицький та Любешівський райони. Каже, люди там щедрі – добре ставляться до чужих заробітчан. Хоча не бракує й місцевих косарів.

– Купувати якісне сіно в господарстві або фермера дорого. Дешевше самому накосити, хоча дике сіно не вродило. торік двічі зробив покоси на 30 сотих. Орендую їх у сільради. Для однієї корови сіна на зиму вистачає, а для двох замало, – розповів житель села Жидичин пенсіонер Андрій Красинський.

Селянин приєднався до бригади косарів, щоби підробити для меншого сина. Той хоче одружуватися влітку. А тому попрохав батька підсобити.

– То недешеве задоволення, – зізнається бригадир Віктор. – Поки наймаємо семеро косарів. Уже є замовлення від мешканця Ківерцівського району для покосу одного з трьох гектарів паю. Загалом за два покоси – літній та осінній – одержимо 5-7 тисяч гривень.

Іще господар мусить тричі на день добре годувати косарів. А ще гроші конюху обіцяє, щоби сіно перевіз до клуні.

– Торік біда була, а не сіно. Зовсім не вродило. Накосили в середньому по 10-11 копиць із угіддя – то майже нічого не варте. Цього року сподіваємося на ліпший урожай трав. Тим більше, що ціни підскочили, то й косити стало вигідніше, – розповів Віктор.

Щоправда для подібної власної справи не все так оптимістично. Через різке подорожчання трав, а заодно й праці косарів більшість одноосібників відмовляються тримати худобу. Якщо кілька років тому сільська родина могла вигодовувати дві-три корівчини, то нині лише кожен третій селянин здатен тримати бодай одну худобину.

– Звісно, це трохи лякає. Але пам’ятайте: натуральна яловичина без хімії  завжди цінуватиметься на базарі. Тому люлди таки годуватимуть худобу. А тому й ми, косарі, ще матимемо роботу й заробітки, – каже Віктор.

^ Наверх