Життя

 До 95 літ полола город, а в 103 пам'ятає понад сто приказок

 До 95 літ полола город, а в 103 пам'ятає понад сто приказок

Цими днями поважний 103 день народження відсвяткувала Ганна Малецька.

Попри серйозний вік, бабуся має гарну пам'ять і залюбки розповідає про своє нелегке життя та секрети довголіття, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– Дуже добре пам'ятаю, як в 1921 році, коли мені було чотири рочки, помер батько, – розповідає бабуся, яка нині проживає в місті Кременчук, що на Полтавщині. – Я його хоч трішки, та пам'ятаю, а ось моя менше сестра – ні. Тата я дуже любила, і коли згодом мама привела до хати вітчима, то я дуже боляче це сприйняла і довго не могла назвати його батьком.

Мабуть, йому увірвався терпець, тому що одного разу він поїхав у ліс по дрова і взяв мене з собою. І там прив'язав до дерева і пригрозив, що залишить на ніч у лісі, якщо не назву його батьком. Відтоді й називала його так, як він хотів. Але він був добрим господарем, любив худобу, дбав про господарку і про нас, дітей.

Та згодом настали важкі і страшні часи – 1932 – 1933 роки. Мені було 15 років, і я, як старша серед усіх дітей, йшла працювати в поле. Буває, знесилена, впаду і лежу. Опісля ще й малярією захворіла. Ох, важко тоді було! Ледве виживали.

Представники тодішньої влади позабирали в людей все, що могли. Пригадую, мама саме наквасила здорову діжку огірків, а вони її відібрали. Їли ті огірки – і все хвалили: мовляв, вміє Явдоха смачно огірки квасити. Нас, дітей, в батьків вже було шестеро, і весною вже всі пухли від голоду.

Я шукала буряк, аби було хоч щось їсти. Мій вітчим тоді помер, сусіди, багато хто з родичів. Мама тоді працювала на фермі і крала той корм, яким годували свиней. Завдяки йому ми й вижили.

Після голодних років жити стало краще. Люди багато працювали і щиро раділи, бачачи на столі і хліб, і до хліба.

– На поле їхали з піснями, – ділиться спогадами бабуся. – Я вже тоді почала дівувати і зустрічалася з парубком. Однак моя мама була проти нього і часто сварила мене за ці зустрічі. А згодом і йому сказала все, що думала. Тож ми й перестали зустрічатися. А через якийсь час я почала зустрічатися з його двоюрідним братом Степаном, за якого й вийшла заміж.

Весілля як такого у нас не було – просто влаштували маленьку вечірку для родичів, сусідів і друзів. Чоловік забрав мене до свекрухи, і там ми й жили. Через рік я народила донечку Галинку. До речі, усіх своїх дітей народжувала вдома. Ми з чоловіком – на роботу, а свекруха покладе онуків у видовбані дерев'яні ночви, наллє теплої води, і там вони й сплять.

Ганна Малецька
Ганна Малецька

Згодом чоловіка забрали до армії, і він служив у Донецьку. А незабаром розпочалася війна. Степан потрапив у полон. Коли ж ситуація на фронті змінилася, бранців відпустили, четверо чоловіків із їхнього села вирішили йти додому. Ледве прийшли, і, побачивши рідне село, чоловік без сил впав на землю. І треба ж тому так статися, що в цей час поблизу йшли Ганна та її сусідка Одарка.

– Вона й каже: от ми з тобою йдемо, а якби це твій Степан побачив, – витирає сльози іменинниця. – А він лежав і все те чув. Ой, важко ж було в роки війни. У мене померло двоє маленьких діточок. Тоді саме лютувала дифтерія, і малечі зовсім не лікували. Відтак у селі померла половина дітей.

Лише трішки до перемоги не дожив мій свекор, який так її чекав, – він помер 17 квітня 1945 року. Після війни стало легше жити. У 53 роки я отримала перший паспорт, в магазинах з'явився різний крам, якого було доволі.

Із Степаном ми виховали п'ятеро дітей, семеро онуків. Є вже 13 правнуків і чотири праправнуки. Разом прожили 70 років. Прожили в мирі, любові і злагоді. А мені й по сьогодні не вистачає його.

Рідні розповідають, що Ганна Андріївна все життя важко трудилася і навіть в поважному віці не цуралася ніякої роботи. У 94 роки ще полола город, варила їсти. Нині ж здоров'я вже не те, тож залюбки ділиться багатим життєвим досвідом і готова дати пораду в будь-якій ситуації. Вона знає сотні приказок і прислів'їв, а слухати її можна годинами. Вже десять років вона мешкає в сім'ї доньки Марії.

– Маму часто запитують, у чому секрет довголіття, – каже Марія Степанівна. – Мама переконана, що потрібно бути доброзичливим і незлобливим, багато працювати і молитися Господу. Тоді і Спаситель подарує довгі роки життя.

А ще мама завжди наголошує, що їжа має бути простою і натуральною. Тому й любить прості наїдки: кашки, пиріжки, молоко, салати. Пригадую, коли ми були малими, то мама запікала буряк і кабачки. А ще пекла хліб із кукурудзяного борошна – ото смакота була!

Ксенія Фірковська

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: день народження, Долі
В тему

Останні матеріали