Життя

Залишив доньку, а коли захворів – почав вимагати грошей

Залишив доньку, а коли захворів – почав вимагати грошей

Розмови про батька Іванка уникала, скільки себе пам’ятає. Та й, зрештою, ну чого її однокласникам, а згодом і одногрупницям так кортіло дізнатися, хто її батько, чому не з нею і мамою, де він, чи спілкується вона, Іванна, з ним і чому ні?! От люди! Так і хочуть потанцювати на мозолі, який і так болить! І при цьому ніхто й подумати не хоче про  те, що їй ці розмови вкрай неприємні.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Та й чого вони мають бути приємними?! Іванна дуже добре пам’ятає своє дитинство. Мама йшла на роботу, коли донька ще спала. Тож після дзвінка будильника дівчинка вставала і починала збиратися до школи. На столі лежала коротенька записка, в якій мама писала, що донька має зроби після навчання: завдання зі школи, прибрати в квартирі, попрасувати випрані речі, полити квіти і приготувати вечерю.

Так сталося, що мама, маючи роботу за фахом, постійно змушена була шукати різноманітні підробітки. Та й як було вижити в нелегкі 90-ті роки? Тому вранці Галина поспішала підмітати двори, опісля – бігла в шкільну їдальню, де працювала поваром, а тоді – знову наводити лад у дворах. У теплу пору року це було не складно. А от коли надворі лило, або ж – ще гірше – заметілі і кучугури снігу, то було дуже важко. Увечері вона ледве приходила додому і, втомлена, падала в ліжко. Через пів години піднімалась і приступала до домашньої роботи: прання, шиття одягу собі та доньці тощо.

Натомість батько жив у своє задоволення. У нього завжди були гроші на те, аби піти з друзями на пиво, на нову сорочку для себе. Він любив красиво одягнутися. Робота в нього була неважка – працював водієм у директора фабрики. Тож мав час телевізор подивитися, з друзями посидіти, в карти пограти. А ще – накричати на маму, а подекуди і руку на неї підняти.  Після того, як з переломом носа, ключиці, ребер і руки Галина три тижні провела в гіпсі, то, повернувшись додому, того ж дня виставила речі горе-чоловіка за поріг.

Минули роки. Іванна здобула освіту спочатку у ПТУ, а тоді на економічному факультеті місцевого вишу. Влаштувалася на роботу у престижну фірму. Мала гарну зарплату, могла купити собі все, що хотіла, – красивий одяг, ювелірні прикраси, відпочинок за кордоном. Згодом вийшла заміж, народила спершу донечку, а тоді й синочка.

– Ой, дитино, я кожного дня дякую Богу, що так гарно влаштував твоє життя, – не раз казала їй мати. На той час вона вже була на пенсії і, завдяки допомозі доньки, жила доволі добре. – Я так молила Господа, аби дав тобі гарного чоловіка, аби ти мала хороше життя. І прожила його, а не промучилась, як я з твоїм батьком.

У відповідь Іванна відчувала, як стискається її серце. Бідна матуся! Вона ж заради неї, своєї єдиної доньки, старалася все життя. Працювала не покладаючи рук, аби вони мали найнеобхідніше. Перешивала свій старий одяг. А Іванна й досі пам’ятає захопливі погляди подружок, коли вона приходила в школу у новій сукні, спідничці чи плащику. Тож тепер вона робила все, аби мама ні в чому не знала потреби.

Одного дня в її кабінет без стуку увійшов накульгуючи незнайомець.

– Вибачте, але я зайнята, – твердо мовила Іванна, яка саме працювала над піврічним звітом.

– О, зайнята вона, – з насмішкою мовив чоловік і, безцеремонно відсунувши крісло, сів у нього. – Для рідного батька час завжди має бути.

– Ти? – видихнула Іванна. – Чого ти прийшов?

– Он як рідного батька зустрічаєш, – пробурчав він з неприхованим незадоволенням. – А чого не питаєш, як батько жив усі ці роки?

– А чого ж ти за всі ці роки ні разу не поцікавився, як ми жили?

У пам’яті зринули картини минулого. Ось батько з усієї сили б’є її матір. Вона, Іванна, кричить і просить не робити цього. Кидається до батька і хапає його за руки. Проте за мить він відкинув її в куток. Останнє, що вона бачила перед тим, як знепритомніти, – це закривавлене обличчя матері. А ось ще спогад – в школі її дразнять і називають «безбатченком», а Василинка з таким ентузіазмом кричала, що опісля ще й почала штурхати Іванну. О, її бажання розшукати батька... Це коли помер його батько, якого доглядала Іванчина мама і вона. Так сталося, що дідусь після смерті бабусі продав будинок у Полтаві і приїхав до сина. Та той лише гроші забрав і сказав, що в нього нова сім’я, діти, і місця для батька в трикімнатній квартирі просто немає. Іван Макарович тоді прийшов до них – колишньої невістки і онуки, аби переночувати, та так і залишився. Та й куди йому було йти?

– Не цікавився, бо знав, що добре, – слова непроханого гостя вивели з задуми. – Твоя мати крутилася як білка, то як ви ще мали жити? От мені-то не пощастило. Я ж після твоєї матері одружився. Мав двох дітей. Ех, та що там говорити! Одне слово, я від тебе ось що хочу. Я захворів, і мені потрібно провести операції з заміни суглобів. А це майже 100 тисяч. Тому й прийшов до тебе.

– Чого?

– От дурепа! Кажу ж: мені потрібне лікування, яке коштує чимало. То я по гроші.

– А чому я повинна їх тобі давати? – не стерпіла Іванна. – Ти про мене за усі ці роки згадував? Хоч раз прийшов, запитав, як живу, дав трохи грошей?

– Ну, то ж прийшов. В мене операція наступного місяця. То в тебе ще є час.

– О, то ти мені ще й час даєш? – гнівно вигукнула Іванна. – Геть з мого кабінету і ніколи, чуєш, ніколи не смій з’являтися на мої очі. Ти прогуляв своє життя, кинув маму і мене, кинув другу дружину з двома синами, третю з донькою і зараз прийшов вимагати гроші? Геть!

Того вечора вона купила мамі улюблений торт. Дивлячись, як ненька готує трав’яний чай, подумки подякувала Богу за неї. І попросила, аби дав її мамі здоров’я на багато-багато років.

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Життя
В тему