Нещодавно я була на навчанні в Німеччині. І в самому серці Берліна, серед кав’ярень, туристів та яскравих парасольок, я не змогла пройти повз «Чарлі» – один із пунктів пропуску в Берлінській стіні!
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Бо саме тут, де зараз усміхнені люди, сувенірні крамниці й заквітчані балкони, порівняно недавно стояли танки, ходили наглядачі з автоматами, проливалася кров та гинули люди. Адже поміж житловими будинками тягнулася споруджена москвою Берлінська стіна. Вона стала складовою тих тюремних мурів, якими кремль відгородив усю територію, окуповану ним у Другій світовій війні. Але ця ж таки Берлінська стіна стала поштовхом для німців підтримувати Україну сьогодні. І напередодні 8 травня – Дня пам′ яті та перемоги над нацизмом – ми поєднаємо ці ланцюжки історії та спробуємо зазирнути у майбутнє…
«Загниваючий захід» і «процвітаючий союз»
8 травня 1945 року гітлерівський режим капітулював. А переможці Другої світової війни розділили Європу на дві сфери впливу. Західна частина – під протекторатом США, Великої Британії та Франції. А східна – під ковпаком кремля. Так з′явилося таке поняття, як східний і західний Берлін.
Спочатку цей поділ міста був умовним. Бо після Другої світової війни Німеччина лежала в руїнах, а люди по обидва боки умовного кордону жили однаково бідно.
Втім західна частина країни, підтримана американським планом Маршалла, багатомільйонними інвестиціями та ринковою економікою, стрімко почала відновлюватися. Уже в 1950-х Західна Німеччина демонструвала «економічне диво»: бізнес розквітав, люди гарно заробляли, медицина, освіта, наука отримали новий поштовх.
Зовсім інша картина була у радянській Німеччині. Фермерів заганяли в колгоспи, а їхнє майно забирали. Планова економіка не давала заробітків, а в дефіциті були елементарні товари. Кремль встановив тотальний контроль над людьми, сіяв страх і затуманював голову пропагандою.
Втім жителі східного Берліна бачили іншу реальність та масово втікали до «загниваючого Заходу». За 13 років Східну Німеччину покинуло майже три мільйони 500 тисяч людей. І це були найкращі – молоді, освічені, талановиті.
Дійшло до того, що в селах і містечках Східної Німеччини не було кому працювати, вакантні посади заповнювали пенсіонерами. Москва розуміла: це катастрофа для радянської системи, і якщо нічого не робити, комуністичний режим тут просто рухне. Відтак було прийнято рішення в найкоротші строки відгородити окуповану Німеччину від вільного світу, а «зрадників», які захочуть утекти, – розстрілювати на місці.
За колючим дротом кремля
У ніч на 13 серпня 1961-го Берлін став іншим. Замість умовного кордону – з′явилися колючий дріт, всюди радянські війська, на вулицях – якісь будівельні роботи. Люди не розуміли, що відбувається. Втім навіть подумати не могли, що зовсім скоро совєти відгородять східну частину міста тюремною стіною.
І з терміном «тюремна» я не перебільшую. Бо висота Берлінського муру була понад 3 м, протяжність – понад 100 км. Уздовж стіни – рови, мінні поля, електричні огорожі, вежі з автоматниками, озброєні патрулі із собаками. Фактично москва звела «смугу смерті», яку неможливо було перетнути живим.
Оскільки простягалася вона просто посеред житлових кварталів, то совєти наказали замуровувати вікна прилеглих будинків, дахи обносили дротом, під балконами встановлювали металеві штирі, щоб люди, які стрибатимуть із вікон чи балконів, одразу гинули.
Події розвивалися настільки стрімко, що Берлінська стіна розділила не лише місто, а й родини. Одна сім′я, живучи в західній частині міста, дозволила доньці погостювати у бабусі в східній частині. Та, коли дитина мала повернутися до батьків, її не пропустили. І скільки мама з татом не благали совєтських наглядачів – марно.
Кремлівський режим забороняв людям навіть помахати рукою одне одному через колючий дріт, не кажучи вже про те, аби родичі зі Східного та Західного Берліна могли обмінятися листами чи подарунками.
Хто не був «щасливим», тих розстрілювали
Зрозумівши, що по факту опинилися у тюрмі, німці зі Східного Берліна рвалися на свободу. І чимало таких спроб закінчувалися трагічно.
Однією з найбільш шокуючих стала історія 18-річного Петера Фехнера. Юнак разом із другом вирішили втекти з радянської Німеччини. Для цього обрали територію біля вже згадуваного пункту пропуску «Чарлі». Коли хлопці перелазили через бетонний мур, їх побачили совєтські наглядачі і відкрили вогонь. Один із підлітків таки перескочив. А от Петер отримав важке поранення й упав на радянську частину Берліна. Стікаючи кров′ю, хлопець просив допомоги, але жоден із солдатів не підійшов. І через годину дитина померла: у Петера зупинилося серце…
Після того цинічного вбивства москва сподівалася, що більше ніхто не наважиться покидати «щасливе совєтське життя». Втім щороку тисячі німців свідомо йшли на смертельний ризик, аби тільки вирватися з «тюрми народів». За майже 30 років існування Берлінського муру зафіксували близько 70 000 (!) спроб перетнути кордон. За цей час кремлівський режим убив майже 130 людей. Іще понад 200 померли від серцевого нападу чи з інших причин, намагаючись вирватися на свободу.
Однак поруч із трагічними випадками були й переможні. І таких – майже п′ять тисяч. Про них сьогодні розповідає музей Берлінського муру, розташований поруч із легендарним пунктом пропуску «Чарлі».
Символічно, що директоркою цього музею є українка, громадська активістка Олександра Хільдебрандт, чоловік якої – Райнер – і заснував цей знаковий історичний заклад.
Коли я оглядала експозицію, то була вражена жагою німців до свободи. В бажанні вирватися з-під впливу кремля люди рили тунелі попід Берлінським муром. Ховалися у футляри для музичних інструментів. Є в музеї швейна машинка «Zinger», на якій сім′я зшила клаптики тканини і потім на повітряній кулі перелетіла до вільного світу. Серед експонатів – акваланг, який допоміг під водою втекти від совєтської влади. Є навіть старенькі автівки, в багажниках яких люди ховалися, аби проїхати через пункти пропуску в Берлінській стіні.
Ніколи знову…
За ті 30 років, скільки стояв цей радянсько-тюремний мур, багатьом здавалося, що московський режим тут назавжди. Коли в січні 1989-го виступав генсек ЦК Соціалістичної єдиної партії Німеччини, то впевнено заявляв: Берлінська стіна стоятиме тут і 50, і, якщо треба, то й 100 років. Але через дев′ять місяців вона рухнула. Бо москва вже просто не мала грошей утримувати окуповану 1945-го територію Німеччини.
Сьогодні про крах совєтського тоталітаризму нагадують уламки Берлінського муру, зібрані в музеї. Радість звільнених людей відтворюють світлини тих часів, де люди обіймаються та плачуть.
Але для мене особисто найбільш емоційною стала завершальна експозиція. Бо присвячена вона Україні та боротьбі за свободу, якої німці дочекалися 37 років тому.
Попри тотальну російську пропаганду, попри політичну корупцію і купівлю кремлем цілих партій, Німеччина нас дуже підтримує. Вона виділяє нам гроші, закупляє зброю, дала прихисток майже мільйону наших біженців, лікує найважчих наших поранених. Моя поїздка до Берліна теж була профінансована урядом Німеччини. Бо хто-хто, а німці добре знають, що таке жити за колючим дротом кремля й гинути в боротьбі за свободу.
І я вірю, що так само несподівано, як рухнув Берлінський мур, упаде й російська імперія зла.
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
