«Ви що, ночувати тут збираєтеся?» – сердито запитав сторож.
Його голос нагадав Марусі, що сьогодні п’ятниця, що тут, в офісі, давно вже нікого не лишилося. Бо колеги розбіглися по домівках, - інформують у газеті «Твій вибір».
Проте Марусі не було куди спішити. І це при тому, що сьогодні в неї з Андрієм – 10 років подружнього життя: як кажуть – трояндове весілля.
Мама ще зранку привітала з ювілеєм шлюбу. Спеціально забрала Матвійка до себе на ніч (він уже – третьокласник!), щоб увечері донька зі своїм чоловіком побули вдвох. Мама так радісно бажала «щасливого сімейного життя», що Маруся вирішила: не варто сьогодні розповідати мамі про свої проблеми.
«Тепер точно знаю: має коханку!»
Вийшовши з роботи, жінка пішла вечірньою вулицею. «Як швидко минає життя...» – промовила сама до себе. Згадалися перші з Андрієм побачення. Як купалися на Водохреще у річці. Як одного разу він приніс їй хризантеми, котрі (сам признався) зірвав у сусідки на городі. Як піднімалися на вершину гори, щоб дивитися на зорі і цілуватися.
А як Андрій радів, коли народився син! «Де тепер та любов?! – зітхнула Маруся. – От навіть сьогодні: Андрій знову десь у загулі. Забув про наш ювілей. І взагалі дуже змінився останнім часом. Пропадає вечорами. Приходить пізно. Навіть Андрійко запитує: «Чому так довго нема тата?»
А недавно, десь два тижні тому, Андрієві зателефонувала якась незнайомка (Маруся точно почула жіночий голос!). Чоловік тут же побіг у туалет, зачинив за собою двері і домовлявся з ТОЮ про зустріч. Коли вийшов, Маруся запитала, хто це був. Андрій же у відповідь зніяковів і збрехав, що «то по роботі».
Іще через два місяці після цієї розмови до Марусі подзвонила подруга і розповіла, що бачила Андрія з якоюсь дівицею в барі. Маруся не повірила. Сказала, що подруга, мабуть, помилилася. Але черв’ячок недовіри вже точив жінці серце. «Може, треба було влаштувати скандал? Сказати, що я все знаю?» – вкотре запитувала себе Маруся. Але сварок вона хронічно не любила. Тим паче – при дитині.
А сьогодні вранці Андрій зірвався й побіг, навіть не чула коли. Не розбудив, не привітав із ювілеєм шлюбу, хоча в минулі роки завжди влаштовував маленьке сімейне свято. «Може, я сама трохи винувата? – далі картала себе Маруся. – Колись завжди ставила чоловікові на мобільний нагадування. А цього року вирішила перевірити: згадає сам чи ні? За десять років уже мав би запам′ятати дату весілля…»
Картаючи себе, жінка весь вечір була, як на голках. Прислухалася, чи в сумці не дзеленчить мобілка. Та Андрій не дзвонив. За весь день не прислав повідомлення із банальним сердечком. Та й, якщо чесно, останнім часом узагалі перестав запитувати, «як там на роботі». Ставлення було таке, ніби він став геть чужим і викреслив дружину зі свого життя. Принаймні так здавалося Марусі.
От недавно вони гуляли на Різдво. Коли йшли повз ювелірний магазин, дружина запропонувала зайти погрітися, бо мороз був ого-го. Але ж не будеш просто так стояти. Тому Маруся почала розглядати прикраси. І так їй сподобався набір: сережки з голубим кварцом і кулончик. Це була любов із першого погляду. Приміряла сережки – якраз Марусі під блакитні очі. «Але я би хотіла такий набірчик! – сказала і скоса глянула на чоловіка. – Тільки ж дорогий, зараза». Андрій подивився на цінник. Але нічого не сказав. І як було Марусі не подумати: ну, тепер точно знаю: він має коханку і всі гроші для неї тримає.
Божевільний день усе розставив на свої місця
Дівчата в офісі бачили, що з Марусею щось не те. Одна з подруг, якій Маруся найбільше довіряла, радила: «Якщо він має коханку, то ти теж заведи собі коханця. Клин клином вибивають. Тим більше, он, Васильович із сусіднього кабінету вічно на тебе зиркає».
Маруся й сама це помічала: то кавою пригостить її, то в гості запросить (нібито жартома), то шоколадку принесе. Ось і сьогодні: зайшов до кабінету і всіх дівчат покликав до себе на дачу: «Від міста геть близенько. Зараз там так гарно: на вулиці сніг, у будинку – камін, дрова тріскотять. Їдьмо, дівчата!» – казав, а сам тільки на Марусю й поглядав.
А вона й рада була би з подругами гайнути десь на природу, але розуміла: якщо Васильович підіп′є – почне приставати. А Маруся нікого, крім Андрійка, до себе не підпускала.
Із такими тяжкими думками брела Маруся вулицями, аж поки геть не стемніло. Аж тут поряд зупинилося авто. З приспущеного вікна машини хтось промовив: «Сідай – підвезу, солоденька!» – «Нам не по дорозі!» – різко відповіла Маруся. Та незнайомець не вгавав: «Чого ж ти боїшся, сумувати не будемо!»
Маруся пришвидшила кроки, проте машина продовжувала рухатися слідом. «Ще тільки цього мені бракувало!» – прошепотіла Маруся перелякано. Озирнулася – на вулиці, крім неї, більше нікого. Пришвидшила крок, завернула за ріг будинку і давай бігти! Як долетіла до свого будинку – саме не знає. Аж коли зупинилася під дверима під′їзду і з нього вийшов сусід, авто з незнайомцем газонуло й поїхало геть.
Щоб заспокоїтися, Маруся сіла на лавці під будинком. Глянула на новенькі чоботи, які вдягнула в очікуванні романтичної вечері, і аж зойкнула: каблук зламаний, замша в болоті. «От зараза! Перший раз сьогодні взула – і на тобі…» Так шкода себе стало, що Маруся заплакала. І в той же момент із під’їзду вискочив її Андрій: «Де ти була? Чому плачеш? Що сталося? – допитувався. – І де взагалі твоя мобілка? Весь день від мене трубки не береш. На робочий телефон тобі дзвонив – ніхто не піднімає. Тільки твоя мама додзвонилася до тебе із самого ранку. А далі – ніхто!»
Маруся знову в сльози. Чоловік почав трясти її за плечі. А жінка слухала й не розуміла: плакати їй чи сміятися. Бо тільки зараз згадала, зранку забула увімкнути звук на мобілці (ставить її на ніч на беззвучний режим), а мамин дзвінок побачила, бо якраз тоді тримала телефон у руках.
«Переваривши» в голові все, що сталося сьогодні, Маруся трохи заспокоїлася, подивилася на Андрія й запитала: «То ти сьогодні не з ТОЮ?..» – «Якою?» – не второпав чоловік. І дружина більше не стримувалася…
Вони сиділи на лавці. Андрій обіймав Марусю. А вона виливала йому все, що зібралося на серці. Розповідаючи про всі свої підозри, врешті зізналася: вже хотіла йти подавати на розлучення. Та, коли вже поклала документи в сумочку, зрозуміла: не зможе жити без свого Андрійка, настільки він їй дорогий.
«То ти хочеш сказати, що всі твої зради я придумала собі сама?» – врешті усміхнулася крізь сльози.
– Саме так, моя дурненька... – поцілував її чоловік. – Я люблю тільки тебе, і мені ніхто більше не треба. А та дівчина, чий голос ти почула в моєму телефоні, – це дочка товариша. Він попросив допомогти їй написати дипломну роботу, зразу перекинув мені гроші на карточку. А я тобі нічого не казав, бо хотів до річниці весілля купити якийсь сюрприз. Сьогодні зранку побіг віддати ту дипломну і зразу тобі дещо купити…
Після цих слів Андрій узяв Марусю за руку й повів додому.
– Проходь у вітальню, – сказав, щойно за ними зачинилися двері.
Маруся зайшла в кімнату. На столі – величезний букет червоних троянд, її улюблене вино, цукерки.
– Це все мені?.. – глянула на Андрія, і в очах забриніли сльози.
– Аякже! В нас же весілля трояндове! – усміхнувся чоловік. – А це теж для тебе, – і простягнув яскраву коробочку.
Маруся була, як у тумані. Стільки подій за один день: сльози, Васильович зі своєю дачею, незнайомець на авто, зіпсовані чоботи, розмова про розлучення. А тут іще якась коробочка. Відкрила... А там – сережки з голубим кварцом і кулончик!
– Яка ж я справді дурна! – засміялася. – Зате ти у мене найкращий. І син у нас із тобою – найкращий! І життя у нас – найщасливіше!
– І кохання – найміцніше… – додав Андрій. Увімкнув Марусину улюблену пісню і запросив на повільний танець…
Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
