Наталка не любила Івана. Тому й не виходила за нього. Хоча він уже стільки разів кликав заміж. Але й відмовити не хотіла. Бо в тридцять літ відмовитися від єдиного варіанта – так і назавжди в дівках залишишся.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
«От Юлі – тій щастить! – із заздрістю думала Наталка про свою найближчу подругу. – Та пальчиком поманить – і кавалери на задніх лапках прибігають». «А тобі хто боронить? – запитувала в таких випадках Юля. – Скільки разів я тебе кликала: давай сходимо в ресторан чи поїдемо в Буковель. Там мужиків баблистих – на кожному кроці! Але ж тобі тільки диван із телевізором треба! От і чекай, що кавалери самі у двері постукають».
Авантюра зі знайомством
Та якщо чесно, то один таки стукав. Кожної суботи в гості до Наталі приходив Іван. Вони до вечора сиділи на кухні, сьорбали чай. Рівно о 21-й чоловік підводився, цілував у руку та прощався до наступної суботи.
– Ти знаєш, мене скоро знудить від такого «ухажора», – пожалілася Наталка, коли разом із Юлею вони ходили по магазинах.
– Ой, як я тебе розумію, – співчутливо зітхала подруга, не відриваючи погляду від кофтини й цінника. – Це ж усе життя – сірятина. Наперед відомі будні. Вічна економія зарплати. На таке майбутнє хіба з відчаю йдуть.
– Ну все, закрили цю тему, – перебила Наталка. – Ліпше розкажи про Вовчика. Як у вас із ним, серйозно?
– Яке там серйозно, – махнула подруга. – У мене тепер новий об’єкт вимальовується – Ромчик.
– Це той, що з банку?
– Ні, інший. Із обленерго. Можу познайомити. Сьогодні скажу Ромі, хай візьме із собою друга, десь підемо на вихідні, погуляємо. Нарешті побачиш, як «білі» люди відпочивають.
Після довгих вмовлянь Наталка таки погодилася. А ввечері, вже сидячи в дорогому ресторані, ховала під стіл голі, ледь прикриті коротеньким платтячком ноги.
– Ну ти, як монахиня! – штурхала ліктем Юля. – Краще, навпаки, вивали ляшки! Мужики на таке западають, як мухи на мед.
Та скромна за характером Наталка ще більше від того засоромилася. І вже була не рада, що погодилася на цю авантюру зі знайомством.
А ось і «легендарний» Ромчик. Товариш, якого він привів, поводився дивно. У вузеньких джинсах і з довгим волоссям, він більше уваги звертав на чоловіків, ніж на жінок, а до Наталки взагалі словом не озвався.
Зате від Наталі не відходив Рома: то коктейлем пригостить, то серветку поправить жінці на ногах. Юля спочатку ображалася. Шипіла до Наталі: «Цей мій клієнт». Та згодом підморгнула до якогось «мажора» із сусіднього столика. Той пересів до них, і так вони п’ятеро тусувалися аж до комендантської години.
Дивне зникнення
У понеділок Наталка не знала, як перед подружкою просити пробачення. Але Юля заспокоїла:
– Мені той Рома не дуже й подобався. А от ти, бачу, запала конкретно.
– Та ні, – белькотіла Наталя, проте блиск в очах говорив сам за себе.
– І що тепер з Іваном? – запитала Юля.
– Навіть не знаю. Бо якщо чесно, людина він хороша, добра.
– То давай я з ним поговорю. В мене ж досвіду більше, ніж у тебе. Та й утішити його, якщо що, знаю як.
Останні слова Наталі не сподобалися. Бо вона зустрічалася з Іваном п’ять років, і за цей час звикла думати, що він належить їй і тільки їй.
Утім думка про Романа розвіяла ревнощі, і Наталка, прикинувши, «куди той Іван дінеться», погодилася на зустріч свого кавалера та своєї найкращої подруги.
Але після цієї розмови між подругами ніби чорний кіт пробіг. Юля зникла з горизонту. На роботі сказали, що пішла у відпустку. Вдома не з’являлася. Скільки Наталя не набирала її номера – подруга постійно була поза зоною. Лише раз підняла слухавку, сказала, що не може зараз розмовляти, і на тому кінець.
Поки одна плакала, інша весілля спланувала
А Наталі так не вистачало співрозмовниці. Спершу – аби розповісти про вечори шаленого кохання із Романом. Потім – порадитися, чому новий обранець став таким холодним. Згодом – аби поплакатися, як жорстоко він повівся і кинув без будь-яких пояснень.
Тож, коли нарешті Юля підняла мобільний, Наталка справді зраділа:
– Привіт! Нарешті! У мене тут таке! Але давай не по телефону.
– Давай, – погодилася Юля.
І через годину товаришки сиділи в кафе.
Розповідаючи про своє безталанне кохання, Наталка не стримувала сліз, а подруга втішала, гладила по плечу й повторювала:
– Та не реви ти так, люди зглядаються. Ну сталося. Хіба ж не знала, що всі чоловіки – гади?
Виливши зі слізьми свій біль, Наталка трохи заспокоїлася, припудрила носик і перевела тему:
– Та що ж це ми про мене. Ти як живеш? Де стільки часу пропадала?
– Ой, навіть не знаю, чи казати, – вдаючи сум, відповіла Юля. – Я виходжу заміж.
– Та ти що! – ледь не впала зі стільця Наталка. – За кого?
– Ну, він далеко не красень. І навіть не багач. Зате добрий, спокійний, житлом забезпечений, а головне – буде сім’ї триматися.
– То він підприємець чи якийсь начальник?
– Де там. В університеті викладає. Але нічого, я вже йому клієнтів на репетиторство знайшла, за аспірантуру домовилася. Словом, зліплю собі такого чоловіка, що через пару років усі мені заздрити будуть.
Глянула на нареченого, а то – її Іван!!!
Отримавши запрошення на весілля, через два тижні Наталка стояла в юрбі гостей у залі РАЦСу. Усі чекали появи молодят. Заграв марш Мендельсона. Повільно відчинилися парадні двері.
Сяючи усмішкою, зайшла наречена. Бережно тримаючи Юлю під руку, йшов її обранець.
– О, Боже, – скрикнула на весь зал Наталка.
Бо в костюмі нареченого і з червоною трояндою в петлиці йшов… її Іван!!!
Як потім дізналася Наталя, Юля вже не перший рік таємно кохала Івана. Тільки той завжди давав Юлі відкоша. Про зазіхання подруги Іван нічого не розповідав Наталці. Бо не хотів зайвий раз хвилювати. Тож Юля вирішила діяти хитріше: підклала Наталці свиню, точніше – Ромчика. Той за немалу плату чудово зіграв роль коханця. А першим, хто дізнався про зраду Наталі з Романом, був Іван. Саме йому Юля відразу перекинула інтернетом відверті відео та фото, які зняла прихованою камерою. А змогла встановити її, бо сама ж орендувала ту квартиру, куди Роман майже місяць водив Наталку для палких любощів.
На власні очі побачивши підлу зраду Наталки, Іван у відчаї погодився на одруження з Юлею. Почувши, що на церемонію запрошена Наталка, Іван був проти. Не хотів робити боляче жінці, яку все ще любив. Та потім подумав: «Тепер хай і зрадниця помучиться. А далі – час покаже і серце підкаже».
Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
