Артур Бордак до 20 років не знав, що він прийомний син. Та, коли чужі люди розкрили гірку таємницю минулого, а мама розповіла всю правду про його дитинство, чоловік був іще більше шокованим.
Адже відразу після народження він жив у халупі з очерету, аби зігрітися в холодній домівці, обіймав собаку, і так вони разом спали. В пошуках їжі дитя повзало по вулиці та їло людські і собачі фекалії. А з голоду хлопчик не вмер лише тому, що 3-річна сестричка ходила по сусідах, просила їсти і все, що давали люди (а зазвичай то було печиво та молоко), приносила маленькому братику, йдеться у публікації у газеті «Твій вибір».
Оскільки біологічна мати продала його, Артура, прийомним батькам усього за лоток яєць та жіночу кофту, то чоловіка навіть не цікавило, чи живі його батько з матір'ю.
А от сестру, яка врятувала його від голодної смерті, давно хотів відшукати. Колись чоловік звертався у правоохоронні органи. Однак там йому сказали: «Ми то можемо спробувати її пошукати. Але вам це буде дорого коштувати». Великих грошей чоловік не мав. Тож із часом вирішив піти іншим шляхом: став звертатися на всілякі телепередачі і загалом написав до 15 листів, у яких розповідав про сестру Світлану та просив допомогти в її пошуках.
– Хоча ми з нею рідні тільки по мамі, вона – мій ангел-охоронець, – пояснив Артур, який мешкає на Херсонщині. – Як розповідала мені прийомна мама, Свєта приходила до сусідів, просила їсти – і спершу мені давала, а тоді вже, що лишалося, їла сама.
Найбільше щастя було, коли мама приходила на ніч
Допомогти чоловікові відшукати сестру взялися журналісти програми «Говорить Україна». Вони дізналися, що жінка, яка продала сина за десяток яєць та кофту, – це Алла Сергіївна Прядко, 1941 р. н. Багато років тому жінка працювала в Херсоні на вокзалі прибиральницею і мала дочку Світлану Прядко. Втім, замість знайти Світлану, журналісти познайомилися з жінкою на ім’я Марина, мама якої – це та сама Алла Сергіївна Прядко 1941 року народження!
– У мене є старша сестра, Свєта, з якою в нас різні батьки. А ще мама розповідала, що в нас був брат, який помер, – зауважила Марина Балабекова із с. Лиманське Запорізької області.
Як зізналася жінка, її дитинство було не мед. Коли дівчинці виповнився лише рік, мати віддавала її в ясла на цілодобове перебування, а забирала тільки на вихідні. Потім перевела дочку в дитсадок, теж на цілодобове перебування. І найщасливішими спогадами Марини були ті, коли мама до неї приїжджала та залишалася на ніч.
Далі дівчина зростала в інтернаті. Але додому навіть не просилася. Оскільки там були постійні сварки та бійки мами з татом, який, щойно вип’є, піднімав руку на дружину. А, коли чоловік ще й спробував відлупцювати 7-річну Марину, мати просто вигнала чоловіка.
– Але якщо чесно, то за маму і найближчу подругу мені була старша сестра, Свєта. Це вона мене забирала з дитсадка, годувала, вдягала, – розповіла Марина. – А, коли я перейшла до інтернату, сестра вийшла заміж, і наші шляхи з нею розійшлися.
Як уже потім мама розповіла Марині, старша сестра, Світлана, народилася, коли Алла Прядко з першим своїм чоловіком проживала в Криму. Потім у них народився син.
– Моя старша сестра, хоч іще тоді була маленька, пам'ятала, що той хлопчик був замотаний у пелюшки. Коли ми розпитували в мами, де наш брат, мама уникала відповіді. Було видно, що ця тема для неї болюча. Вона сказала тільки, що він помер і що звати його було чи то Артур, чи то Артем (вже не згадаю), – розповіла Марина. – Але я чомусь думаю, що він живий. Бо якось під час сварки з родичкою тітка кричала до моєї мами: «Ти віддала свого сина!» Я це почула і запам'ятала на все життя.
В інтернаті жила за хлібом та чаєм
І от у січні 2020-го Марина та Артур, які й не здогадувалися про існування одне одного, таки зустрілися. А ще Артур нарешті побачив Світлану – ту саму, яка колись рятувала свого брата від голодної смерті.
Світлана, до речі, й гадки не мала, хто її розшукує. Припустила, що то може бути тітка по татовій лінії. А доки тривала інтрига, Світлана Тюріна розповіла про себе:
– Маю двох дітей, чотирьох онуків. Живемо не далеко одні від одних. В усьому підтримуємо. Особливо допомогли діти, коли шість років тому загинув їхній батько, мій чоловік.
На щастя, доля подарувала Світлані зустріч із чудовою людиною. Цей чоловік утратив дружину, покохав Світлану всім серцем. І рік тому пара одружилася.
А от на запитання про дитинство – жінка досі не стримує сліз:
– Росла в інтернаті. Хто з дітей був шустріший, тому було легше. А я такий характер маю, що доводилося мені дуже важко. Був навіть випадок, коли мене звинуватили у крадіжці годинника, який належав виховательці. Скільки я не плакала, скільки не божилася, що не брала, – марно. Директор із вихователькою вже хотіли викликати міліцію та вівчарок. І лише тоді хлопці, які вкрали той годинник, зізналися: не хотіли, щоб за їхній проступок мене покарали.
Оскільки дівчинка не сприймала молочного, супів та каш, то в інтернаті жила тільки на хлібі та чаї. Щастям було, коли мама на вихідні забирала Світланку додому.
Розповідаючи про дитинство, жінка згадала й за брата:
– Єдине, що я пам'ятаю про брата, – коли була маленька, мама посадила його поруч зі мною на ліжку. Оце й усі спогади. А потім, як сказала мама, братику зробили заборонений укол, і він помер.
«Прости нашій мамі! Прости, якщо можеш»
Шість років тому Алла Прядко померла. Навіть перед смертю вона не зізналася дочкам, що за лоток яєць продала рідного сина і що дівчата мають живого брата.
І от на Різдво цей брат, якого сестри десятиліттями вважали мертвим, – «воскрес!» Для них він народився вдруге!
Як тільки Світлана почула цю приголомшливу правду, то перше, що попросила у брата: «Прости нашій мамі! Прости, якщо можеш».
Обидві сестри розповіли Артуру, що їхня спільна мама мала дуже важке життя. Її дитинство минало з мачухою. Щоб утекти від злиднів та побоїв, Алла в 16 років пішла з дому і влаштувалася працювати. Оскільки не мала освіти, то все життя трудилася на важкій та малооплачуваній роботі. На відміну від сучасних горе-матерів, Алла Прядко ніколи не зловживала алкоголем, не вела розгульного життя. Просто несла свій важкий хрест. А, щоб діти не жили в голоді та холоді, вона дочок оформила в інтернат, а сина віддала бездітній парі.
Так любив сестру, що писав для неї вірші
Слухаючи це все, плакали і Світлана з Мариною, і Артур. А коли троє переглядали старі фотографії із зображенням мами, зауважили: Артур – як дві краплі води схожий на маму.
– Я нічого не знав про життя моєї рідної матері. І, якби не її смерть, навіть хотів би з нею зустрітися, – витираючи сльози, сказав чоловік. – А зараз хай Бог їй простить…
Готуючись до зустрічі із сестрою (бо про молодшу, Марину, Артур і не знав), чоловік власноруч напік печива у вигляді великого серця.
– Прийомна мама розповідала, що Свєта, як я був маленьким, постійно приносила мені молока і печива. Я все життя мріяв її відшукати. Навіть вірші писав. І от зараз – через 53 роки – хочу віддячити сестрі. А ще я дуже вдячний долі, що тепер маю аж дві рідні людини…
Ксенія Покровська
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
