Життя

Бійця і його побратимів врятувала покійна дружина

Бійця і його побратимів врятувала покійна дружина
ілюстративне

І нині Степан Курач не може повірити у те, що трапилося на війні. Коли розпочався Майдан, він був серед тих, хто першим став на захист Батьківщини на вулиці Інститутській.

 А опісля – подався на Схід, де розпочалася справжня війна, йдеться у публікації у газеті «Твій вибір».

– Звісно, старенькі батьки дуже переживали за мене, проте мама благословила боронити свою землю від агресора, – розповідає чоловік. – Згодом я опинився біля Іловайська. Разом із побратимами ми мріяли про закінчення війни, навіть не підозрюючи, що вона триватиме й донині. Будували плани на майбутнє, мріяли про те, як Україна вступить до Європейського Союзу і стане міцною, високорозвиненою державою, як наші люди заживуть гарно та заможно.

А одного разу трапилося те, що я й нині не можу пояснити. Того вечора ми, страшенно втомлені боєм, у якому втратили шістьох хлопців, буквально падали з ніг. Тож вирішили поставити двох вартових і трішки поспати. Заснули в одязі, хто ліг на спальний мішок, хто примостився на курточці, а хто й просто на землі.

Степан заснув, притулившись спиною до дерева. Аж раптом його хтось потрусив за плече. Розплющив очі. Перед ним – Галинка. Його перше і єдине кохання. Він і нині пам'ятає той день, коли, п’'тикласник, побачив на лінійці Першого вересня маленьку першокласницю. Побачив – і зрозумів, що в його серці щось враз змінилося. Згодом він прийде з армії, вступить до інституту і на п'ятому курсі, працюючи на виробництві, зробить їй пропозицію стати його дружиною.

– Галочка була найкрасивішою нареченою у світі, – пригадує Степан. – Кожного дня я приносив їй квіти, пелюстки яких сипав на наше ліжко, дарував їй подарунки і купував улюблені цукерки. Я кохав її до нестями і вранці, прокинувшись, лежав і милувався вродою своєї дружини, яка спала, пригорнувшись до моїх грудей.

Проте через три роки ми розлучилися. Ініціатором була моя кохана, яку я замучив постійними патологічними ревнощами. Ревнував не лише до чоловіків, які часто кидали погляд на мою кохану, але навіть до її брата, наших батьків та сусідок. Варто було їй піти до сусідки і залишитися там більше як на п'ять хвилин, як я одразу влаштовував скандал. І якось вона, розридавшись, сказала, що кохає мене понад усе, проте жити зі мною не може.

Після розлучення Галочка з батьками виїхали з нашого міста, і я ніяк не міг її розшукати. Переживав страшенно, постійно картав себе, звинувачував у тому, що вона пішла, та вперто шукав кохану. І ось через 15 років моя Галочка стоїть переді мною і наказує негайно розбудити побратимів. Вона сказала, що сепаратисти майже поруч і часу у мене, як командира, немає. Я хотів розпитати її, звідки вона про все це знає, однак в її погляді було щось таке, що я повірив її словам і кинувся будити хлопців, які разом із вартовими міцно спали.

За хвилину-другу нас атакували сепаратисти. Якби не Галочка, то нас усіх вбили б. Саме вона врятувала життя мені і ще майже 30 бійцям.

Після бою, в якому вони дали жару ворогам, Степан кинувся шукати кохану. Проте її ніде не було. Зрештою, звідки їй взятися у цьому пеклі, яким у ті дні став Іловайськ?! Минули два місяці, і чоловік приїхав додому. Того ж дня кинувся знову розшукувати ексдружину – і йому пощастило. Виявилося, що в цей день на могили рідних у місто приїхали батьки жінки. А Степан прийшов з матір'ю на могили дідуся та бабусі.

– Я кинувся до них – і почав розпитувати, де Галочка, – чоловік ледве стримує сльози. – Розповів, як вона нас врятувала. І сказав, що хочу зустрітися з нею і подякувати. У відповідь моя колишня теща розридалася. А тесть сердито відказав, щоб я не ятрив душі і не говорив казна-чого. Виявилося, що Галочка померла десять років тому.

Після розлучення вона влаштувалася у новому місці на гарну роботу, мала багато залицяльників, проте заміж так і не вийшла. Все говорила батькам, що не може нікого покохати так, як кохає мене. Часто переглядала наші спільні фото, цілувала на них мене і сумно зітхала. Коли ж батьки запропонували повернутися до мене, то Галочка не захотіла, бо боялася, що я знову псуватиму життя своїми ревнощами.

Згодом вона купила собі мотоцикл і часто любила їздити нічним містом.  Так, як колись ми каталися удвох. Під час однієї з таких поїздок вона потрапила у ДТП. Лікарі зробили усе можливе, проте крововтрата була надто великою. Її батьки розповіли, що перед смертю вона сказала, що якщо коли-небудь вони зустрінуть мене, то щоб переказали, що вона завжди кохала і кохатиме лише мене. А коли мені загрожувала смертельна небезпека, то кохана явилася з того світу, аби врятувати мене та тих хлопців, які були поруч.

Спершу все це не вкладалося у мою голову, і я думав, що втрачаю здоровий глузд. Поїхав на кладовище, де похоронена моя Галочка, і подякував за те, що врятувала моїх бійців. А тоді почав просити, аби забрала мене до себе, бо жити без неї я не хочу. Я страшенно схуд, втратив сон, і батьки почали серйозно хвилюватися за мене.

А тоді повезли мене до одного ксьондза, який, подейкують, вміє проганяти від людини все лихе. Він посповідав мене, а тоді довго-довго розповідав про те, що душі померлих знають, як ми живемо, чим переймаємося. І мовив, що душі Галочки неспокійно і прикро через те, до чого я себе довів. Мовляв, вона мене врятувала не для того, аби я скнів, а для того, аби й далі захищав свою Батьківщину. Після цих слів у мене відкрилося друге дихання. І нині я знову у зоні АТО, де бороню рідну землю від клятих ворогів. І якщо навіть покійні нам допомагають, то перемога буде за нами.

Ксенія Фірковська

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: Долі, жінки, кохання
В тему