Ця історія сталася в часи, коли ще була смертна кара. Але чоловік, який працював тоді начальником тюрми, розказав мені її недавно. І попросив написати про це у газеті. «Хай інші знають і таких помилок не допускають», – пояснив свій учинок. І ця історія справді вражаюча…
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Перед останнім у житті світанком
…У тюремній камері, яка бачила стільки трагедій, сидів Максим. Вдивлявся у тьмяне світло під стелею, перегортав у пам’яті своє таке коротке життя і чекав останнього світанку.
Засуджений до смертної кари, Максим мав право на останнє бажання. І він попросив… Ні, не помилування, не святкової трапези. Хлопець попросив аркуш паперу та ручку.
Наглядач поклав на стіл те, що попросив засуджений, і завмер в очікуванні. А хлопець тим часом став виводити на папері свої останні слова…
Коли Максим закінчив писати, підвівся, подивився наглядачеві в очі й сказав: «Передайте це, будь ласка, моїй мамі». Лист був короткий. Але кожне слово в ньому було викарбуване болем.
Лист-сповідь
«Мамо, якщо ти читаєш ці рядки – значить, мене вже немає серед живих. Нас обох мали би стратити. Але смертну кару присудили тільки мені.
Пам’ятаєш, як іще дитиною я вкрав п’ять рублів у свого однокласника? Ти сказала нічого не розказувати татові. І потім за ті гроші купила мені шоколадного морозива на палочці. Після того я з магазину виніс машинку. І ти сміялася, слухаючи, як я надурив продавчиню. Тоді я, малий, вирішив, що красти – це добре і що мама за це буде мене більше любити.
Через ті ж таки крадіжки ми стали сваритися з татом. Бо він завжди кричав, коли я приносив додому щось чуже. Пам’ятаєш, як він виставив мене за двері і сказав, щоб я відніс сусідці гаманця, якого витягнув у неї із сумки, коли їхав ліфтом. Тоді ти влаштувала татові скандал. Сказала: «Якби ти більше заробляв, то б і дитина не мусила красти». Після тих слів тато пішов і більше не вернувся.
Я ніколи тобі не казав, але я дуже любив тата. І досі люблю. Як я хотів, щоб він знову жив із нами! І коли ти привела додому чужого дядька, я не схотів того бачити і просто втік. А далі… Далі я знайшов компанію, відчув смак легких грошей. Втягнувся настільки, що не просто крав – грабував, бив, вимагав, навіть пішов на сплановане вбивство. І от сьогодні я чекаю на розстріл…
Сто разів, мамо, я думав: а як би повернулося моє життя, якби колись я послухав тата і перестав красти. Може б, тато лишився з нами, забрав мене до себе на завод, я би зараз мав сім’ю і дітей, може, навіть мій портрет висів би на дошці пошани. Але цього вже ніколи не станеться…
Я не тримаю зла на тебе, мамо. Хоча й твоя вина у тому, що не зупинила, що навпаки – підштовхнула. Та зараз я прошу тебе одне: дай почитати цей лист іншим батькам.
Дякую, що дала мені життя. І дуже шкода, що не помогла його вберегти. Твій син Максим».
Розтоптана любов
…Колишній наглядач тюрми тримав у руках цей пожовклий від віку лист. «А чому ти не питаєш, звідки він у мене?» – примружив очі чоловік. «Чому?» – запитала я. «Бо мама не схотіла взяти того листа, – відповів колишній правоохоронець. – Вона пробіглася очима. Скривилася. І простягнула мені ті списані аркуші: «Можете собі лишити». От я й лишив. Щоб зараз передати тобі…»
Поліна Костюк
Фото ілюстративне
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
