«А ви чули, люди добрі?! Маруся Головишина дитину родила! У 40 то літ! – гуділо перед Різдвом усе село. – Але що вдієш, як так життя склалося?»
І в хаті, й на городі в Марусі не було колись порядку. В магазині місяць торгує, а як прийде час зарплату забирати – то Маруся ще в мінусах. Бо на початку місяця бабцю Ганну пошкодувала – хліба «на вексель» дала. А в середині місяця – сусідові пляшку без грошей «відпустила», бо він перед тим дрова помагав рубати. А в кінці місяця похресниці цукерок безплатно відсипала. От тобі й торги… Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
У 17-ть років стала мамою для молодшого брата
Та що дивуватися, як Маруся змалечку була добра і зовсім не хитра. Мати принесе шоколадку за те, що дівчинка брата меншого весь час глядить: «На. Тільки з братом поділися». А Маруся візьме, та й віддасть малому всю шоколадку, а собі шмат хліба вмочить у воду, посипле цукром та й рада.
А коли Марусі стукнуло 16-ть, вони з братом узагалі зосталися сиротами. Бо маму переїхав п?яний тракторист. Тож хоча дівчина завжди мріяла поїхати до міста, вивчитися і піти працювати до школи, та куди мала брата подіти? Тож не в «дєтдом» його віддати? Тож Маруся, замість учителькою стати, все за братиком доглядала. А він, Андрійко, таким гарним хлопчиком ріс, як янголятко. Сусідка, бабця Ганна, коли приходила сиріт провідати, не раз казала: «Мати ваша безталанна була. Але батько ваш, хоч його ніхто й не бачив, мабуть, із благородного роду, якщо діти такі вдалися».
Після школи не вступила Маруся до інституту. Аби братика в інтернат не забрали, взяла над Андрійком опіку. А щоб мати на хліб із маслом – пішла торгувати в місцевий магазин. І саме тоді, як стала продавчинею, в її життя прийшов Семен.
Спершу він, приїжджий тракторист у тутешнього фермера, дорогою додому підвозив Марусю на сусідню вулицю. Через місяць молодий чоловік знав усе про Марусине нелегке життя. Відразу шкодував. Потім – помагав. Бо ж у хаті, та ще й у селі, ой як чоловічі руки треба. І хоча Андрійко не раз ображався, мовляв, «і без чужого дядька» все зробить, та Маруся шкодувала братика. Хотіла, аби вчився, аби в люди вийшов.
– Андрійку, молодець, що гній повикидав. Але уроки ти вивчив? – казала щоразу, як заставала брата за роботою. – От станеш поважним чоловіком, заробиш грошей, купиш будинок десь під містом – і забереш мене до себе…
Після чоловікових побоїв утратила дитину
…Через рік Маруся вийшла заміж за Семена. Чи любила? Та не було коли про це подумати. Головне – що по хазяйству допомагав. От тільки лихо – все частіше не мав міри до горілки. Спочатку приходив – і мовчки лягав спати. Потім на Марусю міг прикрикнути. А ще пізніше – і штурхонути не боявся. Брат просив Марусю, аби гнала такого чоловіка. І вона вже й сама ніби готова була. Аж доки не зрозуміла, що дитинка в них із Семеном буде.
– Хіба добре було тобі без тата? Хіба раз плакав, що хай би який, але був. От і в мене дитя так скаже… – пояснювала братові, хоча сама не знала, як воно краще: бути матір?ю-одиначкою чи мати в хаті чоловіка-алкаша.
Але потім сталася біда, перед Великоднем. Маруся місила паску. Тісто запашне вийшло, гарне. Намучилася трохи, бо ж на дев’ятому місяці вагітності. Та пасочки мали вийти гарні. Помолилася над ними. Поставила в піч. Аж тут до хати завалився п?янючий Семен.
Як демон чорний, кричав, що під конторою хтось йому сказав, нібито не він, Семен, Марусі склепав дитину, а якийсь водій, який щотижня привозить товар до магазину.
– Чи ти здурів, чоловіче? – аж сплеснула руками Маруся. Та Семена наче біс поплутав. Накинувся на Марусю з кулаками. Вона, бідна, плакала. Просила хоч дитину пошкодувати. «А-а-а!» – заревів п?яний та лупонув Марусю в живіт, що вона впала. А по підлозі стала розтікатися калюжа крові. «Господи, збережи мені дитину», – прошепотіла Маруся, заплющуючи очі. І знепритомніла…
Трохи протверезівши, Семен злякався того, що накоїв. Викликав «швидку». Фельдшери забігли до хати. Глянули не непритомну вагітну. Кинулися до неї. Попробували пульс. Бігом до реанімобіля. А перед тим, як вирушити, одна з фельдшерок сказала до Семена: «Ну ти й сволота». І «швидка» помчала до райцентру.
Марусине життя висіло на волосині. Бо жінка втратила багато крові. Зазнала серйозної черепно-мозкової травми. Пережила зупинку серця. Але лікарі зробили майже диво, не давши Марусі померти.
А от урятувати дитинку медикам не вдалося. Малятко померло, так і не народившись. «І здоровенька була б дівчинка, – шепотіли лікарі, – якби та п?яна тварюка не забила дитини».
Поліція шукала «ту тварюку» майже місяць. Аж поки не знайшла аж у сусідній області, куди Семен до родичів утік і потім на пиятиці в барі «погорів». Посадили Семена. Впаяли 10 років суворого режиму. А Маруся зосталася жити з братом.
Щоб сестра не збожеволіла від горя, брат Андрій так і не подав документів на навчання. Хазяював із сестрою, як міг. Потім став підпрацьовувати на пилорамі. А з часом уже й свою «точку» мав. Чи чесний то був бізнес? Хто його зна. Але що прибутковий, то факт. Бо через рік Андрій купив собі модну машину. Через два – квартиру в місті. А ще не шкодував нічого для сестри. Навіть купив їй путівку до Єгипту. Маруся ходила босоніж палючими пісками. Ноги печуть, а вона не зважає. Дивиться на піраміди, а радості нема. І куди тільки Андрій не возив сестри, яким лікарям не показував, та Марусі не ставало легше на душі.
– Ну от нащо ти мене мучиш? – не раз після того запитувала Маруся. – Нащо витрачаєш на мене час і гроші? Хіба хтось поверне мені найдорожче – мою дитину? – і плакала навзрид.
Щоразу, коли Андрій чув ці слова, коли бачив сльози сестри, яка йому замінила маму, то кулаки стискалися аж до хрускоту. Так хотілося Андрієві забити «ту тварюку». І, чого гріха таїти, забив би, якби… Семена в колонії не «пришили».
Усе змінили вдівець-переселенець і його дочка
У свої 35-ть Маруся була вже геть сивою. У рідному селі, куди вона вперто поверталася після кожної закордонної поїздки, її всі тепер кликали тіткою. Може, з поваги до Андрія. А, може, й справді пішла від неї молодість передчасно.
Та одного дня весь світ для Марусі перевернувся. Бо по сусідству з нею оселився переселенець Юра з дочкою і в гості до Марусі стало забігати «руде кошеня». Звалося воно Софійка: з кучериками на голові, з ластовинням на щічках.
– Ви тільки подивіться на цю красуню! – усміхалася Маруся після стількох років сліз і страждання. – І де тільки беруться такі ангелики? – й обіймала малу. А «руде кошеня» сопіло вічно сопливим носиком.
Жінка так полюбила сусідську дівчинку, що врешті наважилася піти до Софійчиного батька.
Юра, якщо чесно, любив випити. Зранку йшов по селу помагати людям, а ввечері вже приходив додому «нікакой». Тож семирічна Софійка була би голодна й холодна, якби не Маруся.
– Віддай мені дитину на виховання, – попросила жінка, зайшовши до обдертої хати, яку Юра винаймав в оренду. – Ти ж бачиш: сам собі не можеш дати раду, а то ще й малА біля тебе мордується.
Юра примружив хитро око. Бо ж на дитину як переселенець і як батько-одинак отримував непогані гроші. Та Маруся його заспокоїла: на жодні виплати не претендує. А щоб ніхто нічого не сказав, то запропонувала чоловікові кімнату у своїй хаті з окремим входом із вулиці:
– Це ж тобі одні вигоди! – переконувала. – Житло надаю безплатно. Дитину беру на своє повне забезпечення. Всі гроші за дочку – тобі. Соцслужбам скажеш, що ми з тобою живемо разом у цивільному шлюбі.
І чоловік погодився…
Софійка росла. Маруся розквітала. Навіть Юра змінився. Все менше приходив п?яним. Все більше приділяв увагу дитині, помагав Марусі по господарству. На батьківські збори до школи вони разом ходили.
– Я не здивуюся, як вони поженяться, – шепотіли в церкві баби, коли побачили, як гарно стоять на службі Маруся з Юрою. – Ти диви, який Юра файний став. Та й Маруся похоріщала: раніше ходила суха, як тріска, а тепер є за що вщипнути.
І тільки Марусина сусідка, бабця Ганна, усміхалася на такі прогнози. Бо недавно їй по секрету Маруся розказала: завагітніла від Юри, він дуже радий, хоче, щоб йому Маруся сина народила.
Так воно й вийшло. Тож перед Різдвом усе село гуділо: «А ви чули, люди добрі?! Маруся Головишина дитину родила! У 40 то літ! Але, може, воно і на краще…»
Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
