Нещодавно подружжя Лариси Іванівни та Григорія Дмитровича Бакумовичів відзначило залізне весілля. Тож чимало гостей, які зібралися в їхній оселі, бажали міцного здоров’я подружжю і нових ювілеїв сімейного життя.
Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
– Я народилася в далекій Карелії, – розповідає жителька міста Ніжина, що на Чернігівщині. – У батьків нас, дітей, було п’ятеро, і змалку привчали до роботи. Коли розпочалася війна, батька в 1941 році забрали на фронт, а наступного року прийшла похоронка про його смерть. Маму з нами евакуювали в одне із сіл Удмуртії, де її призначили головою селищної ради. Ми, діти, тоді виконували роботу дорослих. Пригадую, з десяти років я сама пекла хліб.
Після війни жінка з дітьми повернулась до рідного Ніжина. Доводилось багато працювати, аби прогодувати дітей. Тож жінка трудилася секретарем сільради, опісля – завідувачкою дитячого садка.
– Після закінчення семирічки я пішла на роботу, – ділиться спогадами Лариса Іванівна. – Працювала в розсаднику плодових саджанців. Опісля вступила в Чернігівське торгово-кулінарне училище, після закінчення якого почала роботу в сфері торгівлі. І саме в цей час зустріла гарного парубка. Григорій саме прийшов з армії. Високий, красивий і надійний – він відразу мені сподобався. До того ж був небагатослівним, а я говірлива. Отак й зійшлися. Одружилися після року знайомства. До речі, весілля як такого не було, як не було і сукні та фати. До речі, про одруження розповіли своїм батькам лише після того, як стали чоловіком і дружиною. Наступного року у нас народилася донечка Таня.
Жила молода сім’я в свекрушиній старенькій хатині з мазаною долівкою. Тож мріяли про власне житло, будівництво якого згодом і розпочали.
– Звісно, було непросто, – каже Григорій Дмитрович. – Однак поволі, рука об руку, ми вирішували усі проблеми та питання. Я все життя працював на консервному комбінаті, був нагороджений багатьма грамотами. Нині маємо невеличке господарство – курочки, котики і квіти, яким відводимо третину присадибної ділянки. У нас велика бібліотека, а ще передплачуємо до десяти газет, тому завжди є що читати. В мене неймовірна дружина, і інколи навіть не здається, що ми разом уже 65 років.
Жінка і справді молода душею. Вона цікава співрозмовниця, а ще слідкує за собою, багато ходить пішки, їздить на велосипеді.
– У молоді роки була спортсменкою, – розповідає Лариса Іванівна. – Займалася бігом, мала перший розряд з лижного спорту. До речі, коли зрозуміла, що торгівля не моє, то вступила на загальноосвітній факультет Ніжинського державного університету, звідки перевелась до Київського інституту народного господарства. А в 1990 році мене вибрали депутатом до місцевої ради.
Люди і нині згадують Ларису Іванівну як справжнього борця за інтереси громади. Тож не дивно, що її ще тричі обирали депутатом. Радістю подружжя є донька, яка нині мешкає зі своєю сім’єю у Калінінграді. І двічі на рік приїжджає до рідного дому відвідати батьків.
– На наш ювілей організувала подарунок – величезний букет і двадцятикілограмовий кошик фруктів, – радіє жінка. – До речі, нас часто запитують, в чому секрет щасливого шлюбу. А він простий – потрібно вміти поступатися одне одному. А ще – щиро кохати і поважати свою половинку. Отоді і турбота одне про одного буде, і бажання зробити все, аби коханій людині було легше.
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
