Життя

Як корова Ласка стратегічний запас алкоголю знищила   

Як корова Ласка стратегічний запас алкоголю знищила   

Корову Ласку бабуся любила найбільше серед усієї живності на своєму обійсті.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

– Ласочка моя мила, – часто повторювала, гладячи її морду чи ж налитий бік. – Годувальнице ти наша. І молочко завдяки тобі у нас є, і сметанка, і сир, і кисляк.

– Му-у-у, – наче погоджуючись зі сказаним, подавала голос тварина і починала тертися об бабусю. – Му-у-у.

Ласку любили усі – дідусь з ранньої весни намагався заготовити їй якомога більше сіна на зиму, хлопчаки-сусіди, які пасли череду, казали, що якби усі корови мали такий спокійний норов, то вони з ранку до вечора могли б собі сидіти і грати карти. Ми, діти і онуки, залюбки ласували смачним жирним сиром, у який бабуся клала свіжий мед і щедро поливала сметанкою.

– Як добре, що я тоді купила Ласочку, – пригадувала бабуся. – Мені Параска говорила, що в Ониськи гарні корови, тож, думаю, запитаю у неї, чи не продає теля. Вона й погодилася, а я, як тільки побачила нашу Ласочку, відразу наче відчула, що корова з того телятка буде гарною.

Корівчина радувала ароматним молочком, аж поки не трапилася біда. Чи то пастухи не догледіли і вона хапонула чогось, що їй не варто їсти, чи ще щось трапилося, однак у Ласки зупинився шлунок. Бідна корівка мучилася страшенно, і без сліз на неї неможливо було дивитися. А що вже бабуся переживала – то на колінах перед іконами Господа просить допомогти корівці, то знову до хліва біжить.

– Шлунок не працює, – обмацавши Ласку, мовив ветеринарний лікар, якого дідусь видзвонив із райцентру. – Або зілля яке недобре з’їла, або й яку комаху захопила. Можна її поколоти декілька днів, але раджу спробувати дати їй трішки горілки. Грамів по 200 тричі на день – думаю, вона їй допоможе краще. Та й хімією пічкати тварину не хочеться – це вже на крайній випадок. Ну, бувайте здорові! І якщо що, то дзвоніть.

Поки дідусь провів до дороги лікаря, бабуся встигла налити і дати Ласці оковитої. Корівчина випила, згодом ще раз, а вже вранці було видно, що їй значно краще. Про всяк випадок того дня бабуся ще дала їй ліків, а коли Ласка потягнулася за свіжою, соковитою травою, полегшено зітхнула.

– Слава Тобі, Господи! – дякувала, стоячи на колінах перед іконами. – Спасибі Тобі за Ласочку.

Проте вже за тиждень корівчина знову перестала їсти і бабуся знову налила їй склянку горілки. Таким методом вона лікувала Ласочку ще декілька разів протягом літа – і дякувала ветлікареві за пораду.

– Бо ж якби колов уколи, то не відомо, як би вони вплинули на мою Ласочку, – міркувала вона. – Мабуть, і на якості молока відобразилася б та хімія, і корівчині боляче було б. А так – порадив доступні і, головне, ефективні ліки. От що то толковий лікар.

Тієї неділі, ще тільки-но почало світати, як ми почали збиратися їхати додому. Враз у хату влетів дідусь. Зиркнувши недобрим поглядом на бабусю, вже відкрив рот щось сказати, та, побачивши нас, замовк і вийшов надвір.

– Що з татом, мамо? – запитала донька. – Він якийсь злий чи що?

– Не звертай уваги, – відповіла бабуся. – Мабуть, якась планида на нього найшла.

– Ах, планида на мене найшла? – з веранди у кімнату вскочив дідусь. – То це на мене планида найшла? А на твою корову що тоді найшло?

– Що трапилося? – аж руками сплеснула бабуся. – Щось із Ласочкою?

– Подивися, що твоя корова наробила! – лементував тим часом дідусь. – А все ти з тим лікарем винна.

У нашого дідуся є одна шкідлива звичка – раз або й двічі на тиждень він любить випити чарчину горілки «для апетиту», з чим категорично не згодна бабуся, яка горілку ставить у комору, котру й зачиняє на ключ.

– А коли Іван трактора поламав, то я йому два дні допомагав його ладити, – ледве не плачучи, мовив дідусь, увійшовши у хату. – Він саме самогонку гнав, от і дав мені трилітровий слоїк свіжака. Мовляв, матимете, Степане Петровичу, стратегічний запас. Я й поставив слоїк у хліві, ще й сіном прикрив. Думав, й справді матиму чарчину для апетиту. А вона, ота твоя корова, сіно з’їла і мордою відсунула банку. Очевидно, отоді й капронова кришка злетіла. І випила мій запас твоя корова.

– Людоньки, що ж тепер буде, – заголосила не своїм голосом бабуся і кинулася до хліва. – Ласочко моя мила.

У хліві стояв такий сморід, що можна було подумати, наче працює ціла гуральня. А сама корівчина, похитуючись, дивилася на бабусю такими очима, що їй враз пригадався дідусь в молодості – коли випивав зайвого, то в його очах водночас було і задоволення, і провина, і благання вибачити.

– Ну, випила не весь запас, – з полегшенням мовила бабуся. – Частину розлила. Іди-но дзвони до лікаря, запитай, чи нічого їй не буде.

– Як я колись міг зайвого хильнути, то відразу крик, – пробурчав дідусь. – І ледащом обзивала, і кричала, що з мене господар – як із шкарпетки валянок. А як корова напилася, то біжи, Степане, до лікаря дзвони. Та не буде їй нічого. Проспиться, і все буде гаразд. Лише знищила мій запас на пів року, капосна.

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Розповідь Олени Романюк записала Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: тварини, Життя
В тему

Останні матеріали