Жінку, яка розповіла мені цю історію, я зустріла на автобусній зупинці. Вона стояла і плакала. Підійшовши, почала її заспокоювати. Познайомились, розговорились. Виявляється, Тетяна (ім'я моєї співрозмовниці змінено з етичних міркувань) їхала з похорону вітчима. Я поспівчувала їй, а вона, схлипуючи, сказала: «Я хотіла, щоб він помер». Почувши таке, я не повірила своїм вухам і почала розпитувати, що ж такого зробив їй вітчим. Жінка не відразу зізналась, а потім не витримала і розповіла про все, як було.
— Мій рідний батько покинув нас з мамою, коли я була ще зовсім маленькою. І хоча проживав теж у тому ж самому місті, але ніколи не навідувався до мене. Моє життя його не цікавило. І не дивно, у нього відразу після розлучення з’явилась нова сім’я, діти. Для мене у його серці місця не було, — пригадує заплакана жінка. — Мамі важко було виховувати мене самій. Я ходила у садочок, потім — у школу, а мама постійно працювала, аби мене одягнути й нагодувати. Тому коли вона познайомила мене з Ігорем, я навіть зраділа за неї. Вона ж тоді була ще зовсім молода, — не стримала сліз Тетяна. — Їй хотілось якоїсь підтримки, поради, ласки, врешті-решт. Та й мені завжди не вистачало батька. Пам’ятаю, як хотілось, аби тато мене приголубив, похвалив за успіхи у школі, погуляв зі мною в парку, — продовжує жінка.
Тетяна розповіла, що у вітчима це був другий шлюб. З попередньою дружиною розлучився. Попервах подружнє життя складалося ніби й непогано. Невдовзі у них народилася спільна донечка. Після цього вони зареєстрували стосунки. Я була така щаслива, що в мене з’явилась сестричка. Здавалося, тепер усе налагодилось. Щоб прогодувати сім'ю, вітчим періодично їздив на заробітки. Але з часом він все частіше почав заглядати в чарку. Замість злагоди і любові у домі оселилися сварки, скандали і навіть бійки.
Ще будучи зовсім малою, Тетяна помічала, що вітчим не байдужий до неї. Все їй купував і давав гроші на одяг. І це дівчину з одного боку радувало, а з іншого — бентежило.
А одного зимового ранку, вітчим накинувся на неї.
— Мами тоді не було вдома. На щастя, почула крик сестричка, яка буквально стягнула з мене вітчима, — розповіла Тетяна.
Дівчата не наважувалися розказати про це матері, вона й так мала хворе серце.
— А через рік мама померла, — жінка знову залилась слізьми. — Не витримала постійних сварок — вітчим чіплявся до неї через будь-які дрібниці. Часто мама ходила у синцях. Він лупцював її, а ми плакали і благали не чіпати. То він і на нас руку піднімав. Після смерті мами, вітчим наче з ланцюга зірвався. Ізолював мене в окремій кімнаті і дозволяв навідуватись лише до туалету. А коли потрібно було задовольнити свою хіть, він заходив у кімнату і починав знущатись. Мені не можна було ні з ким спілкуватись. Цей нелюд наказав мовчати і погрожував, що вб’є і мене, і молодшу сестричку, якщо хтось про це дізнається, — розповідає Тетяна.
Врятувала дівчат бабуся по маминій лінії, яка проживала у селі поблизу.
— Вона, напевно, запідозрила щось лихе і забрала нас до себе. Нашому щастю тоді не було меж. Хоча вітчим не хотів віддавати нас, погрожуючи бабусі судом. Та, мабуть, злякався, що ми відкриємо його таємницю.
З того часу минуло багато років. Тетяна має сім’ю, люблячого чоловіка, дітей, але ще досі не може забути тих знущань, які їй довелось пережити у дитинстві.
Жінка каже, що часто їй думалось, що він прийде, покається, попросить прощення за великий гріх, який взяв на свою душу. Та цього не сталося. Вона вірить, що Бог бачить усе, і надіється, що її вітчим там, на Небі, відповість за все, що зробив тут, на Землі.
Ірина Поліщук
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
