Життя

Зустрілися в психлікарні й одружилися через чотири місяці

Зустрілися в психлікарні й одружилися через чотири місяці

Того дня старий дядько Сергій знову почав чудакувати, як казали рідні. Здоровий і нормальний начебто чоловік, раз у два-три роки починав творити чудні речі – то гавкав на собаку, то кричав, що за ним прилетіли інопланетяни, і кидався ловити їх по всій хаті, то волав, що будинок слід вогнем очистити від злої енергії, і підпалив його. Одне слово, в такий період родичі відправляли його в психіатричну лікарню. Там декілька місяців його лікували, а опісля – виписували додому, наказуючи рідні нічим не хвилювати хворого. Мовляв, йому потрібні спокій, гарні новини тощо.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

–  Арсене, приїдь, знову дядько дуріє, –  подзвонила якось тітка Орися племіннику. – Бо хлопці в Польщі на зарібках. То відвеземо його на лікування.

Арсен добре пам’ятав, як у минулий раз дядько побив і його, і своїх синів, коли вони разом намагалися посадити його в авто. Відтак перспектива не надто тішила. Проте слухняно завів авто і поїхав до просторого двоповерхового будинку тітки. На диво, дядько слухняно виконував усі вказівки дружини – сів в машину і мовчки їхав до лікарні.

–  А ви хто будете? – молоденька медсестра підняла очі на Арсена, заповнюючи медичну картку. – Син?

– Ні, я племінник його дружини, – відповів Арсен, не зводячи з неї очей. – Дивно.

– Що дивно? – запитала юнка.

– Дивно, що ви тут працюєте. З такими хворими.

У відповідь вона промовчала. Та й що вона могла сказати? Що її рідна сестричка є постійною пацієнткою цієї лікарні, і вона, Алла, пішла вчитися в медучилище заради того, аби бути біля неї?!

Так сталося, що бабуся Алли все життя жила з того, що крала, гонила і продавала самогонку. А ще в молоді роки мала славу першої красуні в окрузі, зваблювала чужих чоловіків. Всьому цьому навчила і свою доньку. Відтак люди кожного дня лаяли їх та кляли матір і доньку. Чого тільки їм не бажали!

Мабуть, недарма в народі кажуть, що людські сльози на землю не падають. Відтак Ірина, народивши Галю, а через два роки – і Аллу, спершу й не помітила, що зі старшою донькою щось не так. Зрештою, її маленькі дивацтва списували на дитячий вік. Мовляв, дитя мале, та й чинить нісенітниці. Проте в підлітковому віці почалися серйозні проблеми. Галя могла вити на місяць в повню. То серед ночі йшла до монастиря «ваші, бабусю і мамо, гріхи замолювати». То топитися бігла. Одне слово, голова сільської ради, порадившись з людьми, вирішив відвезти її в психлікарню, де її і залишили.

На той час бабуся та мама Алли настільки подружилися із «зеленим змієм», що їх аніскілечки не цікавили дівчатка. Більше того, про Галю в сім’ї скоро наче й забулися.

–  Але я знала, що мушу вивчитися на лікаря і вилікувати сестричку, –  розповідала Алла Арсену, коли вони почали зустрічатися. – Відтак пробувала вступити до медінституту, однак провалила. Тож пішла в медучилище. А звідти – в психлікарню.

–  І тобі не страшно там? – дивувався юнак. – Це ж який контингент у вас. Подумати моторошно.

–  Звісно, страшно, – відповіла дівчина. – Але тепер я кожного дня бачу Галинку. Можу доглядати за нею, приносити смачну їжу. З нею все гаразд, коли немає повні. Тож її пропонували випустити на декілька днів. Та куди я її заберу?

Арсен знав, що хворобу його дядька в селі пов’язують з його батьком, який в минулому столітті гонив вірян від храму і здавав їх правоохоронцям. Тітка Орися навіть возила його в монастир, де він мав каятися і просити прощення. Проте дядько Сергій вважав, що каятися йому ні в чому. Відтак хвороба час від часу нагадувала про себе. Тож запропонував Аллі відвезти сестру в монастир.

–  Можливо, їй там допоможуть, –  мовив.

–  Це було б чудово, – радо погодилась вона. – Але чим я її туди повезу? В автобусі боюся.

–  Так я автомобілем і відвезу вас.

Через декілька днів вони були в монастирі. Прозорливий монах довго-довго молився біля Галі. Опісля сповідав її, причастив. І велів пити свячену воду та молитися.

– Ранкові молитви, вечірні і акафісти читай, – мовив він. – І Господь тобі допоможе. Це все за гріхи твоєї бабусі і матері. Але молися, і все буде добре.

Радості Алли не було меж. Вона домоглася, аби сестрі дали окрему палату. Там Галина читала молитви, пила святу воду, читала книги про святих. Через три місяці комісія прийняла рішення виписати її з лікарні.

–  Дякую тобі, Арсене, – раділа Алла. – Це завдяки тобі все так склалося. Ти погодився відвезти нас у монастир. Я така вдячна тобі. Ти… ти просто неймовірний!

–  Ні, Аллочко, неймовірна – ти, –  прошепотів він, пригортаючи її до грудей. – Я так тебе кохаю. Ти вийдеш за мене заміж?

–  Звісно! – радісно прошепотіла вона. – Звісно, коханий!

Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: Життя, Весілля, кохання
В тему