Масовий розстріл «беркутівцями» беззбройних людей узимку 2014-го сколихнув увесь світ! В усіх куточках України народ оплакував невинно убієнних, які посміли захотіти кращого життя своїм дітям і внукам. А потім, отямившись після похорону найдорожчих людей, рідні почали добиватися правди: хто ж стріляв? Хто віддавав накази? Хто буде покараний за розстріл Небесної сотні, за каліцтва, за поруйновані душі і долі?
Серед тих, хто шукав, розслідував, ходив на допити й судові слухання, були волинянка Ірина Хом’як (її батька ще 27 січня 2014-го закатували й повісили на центральній ялинці Києва, інсценізувавши самогубство) та Володимир Бондарчук (його батько, 52-річний учитель із Хмельниччини, помер унаслідок кульового поранення, отриманого в центрі столиці 20 лютого 2014 року).
– У лютому 2014-го влада не знала, як повернеться ситуація. Тож правоохоронці навіть не збиралися притягувати винних до відповідальності, – розповідає син Героя Небесної сотні Сергія Бондарчука, Володимир. – Тому я сам почав шукати в інтернеті відео, фото, щоб за ними розпізнавати можливих очевидців загибелі мого батька.
Оскільки таких, як Володимир Бондарчук, – які шукали правди, – були тисячі, то люди почали завдяки інтернету обмінюватися інформацією, підказували одне одному, як добиватися активніших дій від прокуратури.
– Коли я вперше ознайомився з ходом розслідування вбивства мого батька, був шокований! Слідчі сфотографували в центрі Києва дерево, де висіло татове фото, і таким чином «довели», що саме в тому місці й сталося вбивство. Хоча насправді (як я вже потім з’ясував) тато загинув навіть не на тій вулиці!
Аналогічна ситуація була із розслідуваннями фактично всіх загиблих на Майдані. Тож люди об’єдналися в громадську організацію «Родина героїв Небесної сотні», залучили до роботи професійних адвокатів. Регулярно зустрічалися на спільних зборах, аби розуміти, які кроки вдалися, а де питання все ще не вирішене.
– Я по крупинках зібрав інформацію від учасників Революції гідності. Дізнався, що коли зранку 20 лютого почався масовий розстріл людей, тато кинувся виносити на безпечну територію поранених. До того, як у нього поцілив снайпер, батько врятував двох людей. А коли ніс третього, куля влучила йому в спину, пройшла через живіт, травмувавши нирки, шлунок, печінку.
Тата виніс з-під обстрілів і доправив до майданівського шпиталю 19-річний харків’янин. Цей юнак розповів, що тато весь час після поранення був при свідомості, сам тримав бинт на рані. Але операції так і не дочекався – помер… – відтворює гіркі спогади син Володимир.
До найменших деталей відтворивши час та місце вбивства батька, Володимир Бондарчук переконаний: так само з точністю до секунди можна вирахувати, хто саме з беркутівців поцілив у беззбройного вчителя з Хмельниччини. Тим паче, родичі загиблих надали слідству доказовий відеоматеріал. Однак до родин загиблих у 2014-му судді ставилися так, нібито саме активісти є злочинцями.
– Коли проводилися перші допити, багато хто не витримував, зривався, кричав на адвокатів беркутівців. А тим тільки цього й було потрібно: вони все фіксували, професійно підібраними провокативними запитаннями заганяли свідків у глухий кут, – підтверджує Володимир Бондарчук. – Але я знав, що так буде. Тож хоча мій перший допит тривав п’ять із половиною годин, я таки зумів відповідати так, як було вигідно мені для подальшого просування слідчих дій.
Є вбивство, але немає винних
Не знайшла винних у загибелі волинянина із с. Голишів Віктора Хом’яка і його дочка Ірина. І це попри те, що на ялинку у центрі Києва, де повісили активіста, були спрямовані десятки відео- та фотокамер.
Єдиними зачіпками стали фотографії та записи в інтернеті Климентії Димид – дочки священника о. Михайла Димида, яка теж була учасницею Революції гідності.
Як тільки 27 січня повідомили, що на каркасі ялинки виявили тіло 56-річного волинянина, Климентія у прямому ефірі Громадського ТБ заявила: все це виглядає, як убивство, але факт убивства замовчується. Як доказ, Климентія зробила фотознімки, на яких чітко видно сліди насильницької смерті Віктора Хом’яка.
Крім того, Ірині Хом’як вдалося отримати свідчення санітара, який підтвердив: на шкірі Віктора було видно сліди, які свідчили, що руки чоловіка були зв’язані.
Ірині вдалося відшукати ще одного ймовірного свідка загибелі її батька. Втім він теж потім загинув.
– Розслідувати перші вбивства на Майдані дуже важко. Тоді, коли Янукович іще не втік, усі докази знищувалися. Проте в пам’ять про рідних ми не припиняємо пошуків, – каже Ірина. – Злочини, скоєні під час Революції гідності, було умовно об’єднано в одну велику Справу Майдану, де зібрано 89 кримінальних проваджень щодо вбивства 97 людей: 84 мітингувальників і 13 силовиків.
Зневіра та розпач
А поки родини загиблих героїв Небесної сотні б’ються як риба об лід, частина беркутівців, які стріляли на Майдані, втекла до Росії. Не бачачи фактично ніяких зрушень у розслідуванні, громадська організація «Родина героїв Небесної сотні» з допомогою адвокатів домоглася створення у Генпрокуратурі управління спеціальних розслідувань. Після того майже двадцятьом беркутівцям було оголошено підозру в участі розстрілів на Майдані та взято під варту. 2019-го, після численних судових слухань, їхніх перенесень та навмисних зволікань справа вийшла на фінішну пряму. Але з приходом нової влади ситуація стрімко змінилася.
Керівника управління спеціальних розслідувань Сергія Горбатюка усунули від справ. А він в інтерв’ю телеканалу «Прямий» розповів: керівник Офісу Президента України Андрій Богдан прямим текстом заявив, що треба припинити розслідування злочинів проти учасників Революції гідності, а також економічних злочинів президента-втікача Віктора Януковича та його оточення.
– Коли ми, рідні загиблих гроїв, дізналися про це, коли почули, що заступником голови Державного бюро розслідувань хочуть зробити Бабікова – адвоката Януковича, були вражені! Відразу написали відкритий лист до Президента України, Голови Верховної Ради, до Генерального прокурора, в. о. директора ДБР та комісії, яка займається відбором кандидатів на посади в бюро, – розповідає Володимир Бондарчук. – Під час нашої зустрічі директорка ДБР Ірина Венедіктова почала захищати Бабікова.
Ми їй показуємо документальні докази, що він таки був адвокатом Януковича, а вона все одно наполягає: як тільки ДБР отримає справи Майдану, їхній аудит проводитиме саме заступник голови ДБР. А нещодавно Володимир Зеленський узагалі віддав Росії беркутівців, підозрюваних в убивстві, в обмін на українських полонених. Звільнити бранців Кремля – це добре. Але виходить, що вбивці майже ста людей ходитимуть на свободі і сміятимуться з нас – тих, хто втратив найближчих людей?!
Життя після смерті
Однак усі ці «плювки» в обличчя родин загиблих героїв хай залишаться на совісті тих, хто привів до влади таких політиків. А ми повернемося до Небесної сотні.
Оскільки людина живе доти, доки живе пам’ять про неї, то члени ГО «Родина героїв Небесної сотні» запровадили унікальний проєкт. Вони втілюють мрії героїв Небесної сотні, що їх самі герої не встигли реалізувати.
– Першою ми втілили мрію наймолодшого Героя Небесної сотні – 17-річного Назарія Войтовича з Тернопільщини, – продовжує Володимир Бондарчук, який у цій громадській організації був секретарем та головою. – Оскільки хлопчина гарно малював, то в його рідному селі Травневе Збаразького району ми створили мистецьку резиденцію імені Назара Войтовича. Туди приїжджають школярі з усієї області. Туди прямують митці з України та навіть з-за кордону.
Цей проєкт став поштовхом, аби до Травневого проклали хорошу дорогу. Тож фактично у занепадаюче колись село Назарій вдихнув нове життя – життя після смерті.
А ще цей проєкт бодай трохи рятує Оксану та Юрія Войтовичів – батьків, які утратили свою єдину дитину. Чоловік займається облаштуванням резиденції. Жінка радо приходить на зустріч із гостями резиденції. Звісно, від пекучого болю вже ніщо не врятує батьків. Однак допомагає хоча б на якісь миті переключитися від гірких думок.
На Волині «Родина героїв Небесної сотні» організувала проєкт пам’яті Героя Небесної сотні Сергія Байдовського.
Ще один проєкт, присвячений пам’яті викладача Українського католицького університету Богдана Сольчаника, створений спільно зі Спілкою випускників Оксфордського та Кембриджського університетів. Він допоміг 14 українським науковцям представити у Великій Британії свої наукові доробки та відкрити іноземцям нове бачення України та Революції гідності.
А любов усе одно перемагає
А ще так сталося, що в пошуках убивць своїх батьків двоє дітей – Ірина Хом’як та Володимир Бондарчук – знайшли одне одного і своє кохання.
– Спочатку нас із Іриною об’єднала біда. Тож разом з іще кількома родинами героїв ми частенько зустрічалися. У спілкуванні ставало якось легше на душі після всього пережитого. А оскільки на час убивства батька я був одруженим, то з Іриною ми були тільки друзями, – каже Володимир Бондарчук. – Однак загибель тата, підтримка мами, розслідування вбивства, громадська робота, якій я приділяв більше уваги, ніж сім’ї, віддалила нас із дружиною. Врешті ми розлучилися. І це стало черговим для мене потрясінням.
Аби хоча б комусь вилити душу, я почав телефонувати до Ірини. Ми годинами спілкувалися. І в якийсь момент я піймав себе на думці, що з цією жінкою хотів би прожити все своє життя. Після кількох гостин в Ірини я переконався, що справді кохаю цю жінку. Зробив пропозицію. І у травні 2017-го ми одружилися. Тепер більшість часу я проводжу у волинському селі Голишів. Трохи менше – в Києві, де працюю в ІТ-компанії. І, на жаль, – зовсім мало у рідному Старокостянтинові Хмельницької області, де похований мій тато.
Звісно, ніхто і ніщо не замінить Ірині й Володимиру батька, і біль через непокаране зло завжди ятритиме душу, втім навіть на полі зла перемагають Любов і Добро. А подружжя Бондарчуків – яскравий тому доказ.
Оксана Бубенщикова
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
