Майже тиждень крізь шибку у вікні Юрій спостерігав, як день у день їхньою вулицею біжить чорняве дівча. «У селі – нова поштарка», – кинула за обідом мати. Невисока, струнка дівчина, з довгим темним волоссям, з величезною сумкою із газетами через плече, запала хлопцю в душу, і розтривожила юне серце. Проте Юрій не наважувався зупинити незнайомку та, врешті, поспілкуватися із нею.
Цього ранку від мрійливого споглядання у вікно, повз яке якраз і пробігала незнайомка, Юрка відірвав батько. Він простягнув зашкарублу від роботи руку, розтиснув кулак та зніяковіло пояснив: «Я тобі ланцюжок із хрестиком купив…» З-за плеча батька визиркнула мати: «Ми подумали з батьком, що краща золота інвестиція. Це за твою роботу на току, – потягнулася рукою і застебнула на шиї синові масивну золотисту змійку. – Тепер і в клуб не соромно тебе відпустити», – заусміхалася мати.
Вже ввечері мати відіслала Юрка до сусідки Ірини занести полумисок першої за це літо гарбузової каші. Сусідські двері відчинила чорнява незнайомка. «Привіт. Я тут від мами кашу тітці приніс… Але якщо хочеш, то і тобі відсиплю… Але якщо не хочеш, то не буду», – зніяковів хлопець. Тим часом незнайомка, блиснувши чорними, як вугілля, очима, простягнула вузьку долоню і проспівала: «Я Леся. Ми до лісу йдемо. Ти ж із нами?» – і, перевівши погляд Юркові на шию, ніжно усміхнулася. У юнака не було шансів.
Вже за годину вони разом смажили на вогні сало, готували один одному бутерброди з часником та майже стали найкращими друзями. Одне не подобалося юнаку: Леся глузливо його називала шпротом. «А доведи, що ти не шпрот! – запально вигукнула на заперечення Юри. – Випий зі мною». Юрі хотілося пояснити, що пиятика нічого не доводить, але ж виклик кинула Леся, тож йому аж ніяк не хотілося пасувати перед дівчиною.
Він залив собі в горлянку сивувате пійло, яке штирхало у носа запахом бражки та спирту і насмішливо скривився: «І хто із нас шпрот?» Леся усміхнулася: «Ти мій герой», – і ніжно поцілувала. Вже через п’ять хвилин Юрка похилило в сон, і Леся, блиснувши очима, запропонувала хлопцю покласти голову їй на коліна. Перед тим як провалитися у пітьму, він відчув руки дівчини на його шиї – ніжні і прохолодні.
Він прокинувся від холоду і довго не міг прийти до тями. Тіло боліло від незручної пози, навкруги було темно, за кілька кроків тліли вуглинки багаття. Ні Лесі, ні її братів не було. Хлопець потер шию і зрозумів, що разом із новою знайомою зник і його ланцюжок.
Вже через кілька годин правоохоронці знайшли у великій поштарській сумці Лесі Юрковий золотий ланцюжок із хрестиком. А ще золоті сережки сусідки Ірини та десять тисяч гривень, які дівчина, як виявилося, поцупила у сільраді. І вже потім з’ясувалося, що обійми в лісі зі зніманням ланцюжка, злодійка влаштувала ще трьом кавалерам.
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
