Життя

Хотів на Водохреще втопитися і… знайшов дружину

Хотів на Водохреще втопитися і… знайшов дружину

Сьогодні пан Микола і сам згадує цю історію, наче щось неймовірне і казкове. Ще б пак! За одну ніч з 18 на 19 січня у чоловіка кардинально змінилося усе життя.

Сьогодні у просторій квартирі двійко хлопчиків тішаться прикрашеною ялиночкою і смаколиками. Красуня-господиня чаклує на кухні, щоб на святковому столі були якнайкращі наїдки, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– А дев'ять років тому в моєму житті усе було зовсім по-іншому, – Микола Поліщук неохоче ділиться спогадами. – Жив тоді з дружиною в обласному центрі, а оскільки теща мешкала поверхом вище, то складалося враження, що ми живемо втрьох, бо мама моєї другої половинки була з нами мало не 24 години на добу.

А ще вона постійно шукала болюче місце, щоб завдати мені прикрощів. Працював багато, тож часто приходив додому дуже пізно. Дружина спершу ніби розуміла мене, а теща ж постійно говорила, що я був у коханки, куди відношу і частину заробітної плати. Згодом нотки недовіри до мене з'явилися і у дружини, яка стрімко почала віддалятися від мене.

Подібні розмови все більше розділяли молоде подружжя. Між Миколою і Валею почали спалахувати сварки, під час яких молода господиня жбурляла в чоловіка тарілки і кричала, що він занапастив її життя, що вона варта кращого.

– Ти – ніщо, – кричала вона того вечора, коли чоловік сказав, що їм не лише не виплатили зарплати, але й директор сказав написати заяву на звільнення. – Завтра Водохреще, а ти не приніс зарплати! Та ще й став безробітним. Жалюгідний невдаха! Ти ніколи нічого не досягнеш у житті. Як добре, що мама вчасно відкрила мені очі, і я сьогодні зробила аборт. Не хочу народжувати від такої бездарі, як ти. О-о-ой! Поклич маму!

Схопившись за живіт, жінка сіла на крісло, і Микола із жахом побачив, як по її ногах струменить кров. Валя і справді зробила аборт, про що сказала медикам зі «швидкої», яку викликала теща.

Однак, коли спробував поговорити з Валею, то теща накинулася на нього з кулаками. А дружина «била» словами гірше від кулаків.

– Досить! – несподівано в голові промайнула думка, що потрібно покінчити з усім цим раз і назавжди. – Краще вже втопитися, ніж так жити.

І, гримнувши дверима, чоловік пішов геть. Як пройшов декілька зупинок містом і як опинився у парку на березі Стиру – не пам'ятає і досі.

– Оце й усе, – думки роїлися в голові, наче бджоли літньої пори на пасіці. – Зараз шубовсну – і вирішу усі проблеми. Шкода лише, що донька… моя донечка, або синочок так і не народилась.

Проте з крижаної води горе-потопельник миттєво вибрався на берег. Думка про те, щоб попрощатися з життям, кудись зникла – хотілося лише єдиного – в тепло. І раптом побачив, як на дорозі пригальмував автомобіль, з вікна якого спершу визирнула, а потім вийшла жінка.

– Побачивши, у якому я стані, запропонувала відвезти додому. Я ж, згадавши про тещу і дружину, категорично відмовився. Тоді незнайомка запропонувала сісти в авто і відвезла мене до себе. Вдома дала горілки, щоб я зміг розтерти заклякле тіло, і теплий одяг свого чоловіка, з яким вона розлучилася за місяць до Нового року. 

– Під ранок мені здавалося, що Ніну я знаю дуже-дуже давно, – ділиться спогадами Микола. – Виявилося, що у нас багато спільного: ми обоє любимо одну і ту ж музику, захоплюємося українською класикою. Ніна розповіла, що розлучилася з чоловіком, бо не могла вгодити – все йому було не так.

Чим далі ми спілкувалися, тим більшими були мої почуття до неї – вона мені і подобалася, і було її щиро шкода. Наступного дня я спав до вечора, а тоді подякував господині і пішов до друга, у якого жив деякий час. Коли ж розповів про невдалу спробу втопитися, він не повірив, і до річки ми, уклавши парі, пішли удвох.

За правилом парі я мав скупатися в ополонці, а мій друг давав мені за це 500 гривень. На той час це були великі гроші, тож я охоче погодився. Парі я тоді виграв, однак через декілька днів мене знову потягло на річку. Купіль у крижаній воді – це адреналін, відчуття неймовірного щастя, потужний заряд енергії на весь день. Хто спробував бодай один раз, той ніколи не зможе відмовитись. Це просто як наркотик. Зрештою, на Водохреще купається все більше людей, і так я став одним із них.

З того часу чоловік купається у річці увесь рік. Однак в ту святкову ніч на Водохреще трапилося ще одне диво – у серцях Ніни і Миколи, людей, які випадково, а, може, і зовсім не випадково зустрілися, спалахнуло почуття симпатії, яке виявилося взаємним.

– Спершу ми зрідка зустрічалися, бували у кафе, – пригадує Ніна. – Однак згодом через проблеми зі здоров'ям батьків мені довелося повернутися до них у село. А в квартирі запропонувала пожити Миколі. Спочатку рідко приїжджала до міста – то по ліки батькам, то щось купити. Кожного разу заходила «в гості». А одного разу потрапила під сильну зливу, тож прийшла мокрою, наче курка, і тієї ночі ми вирішили одружитися.

Подружжя зі сміхом пригадує, як Микола, побачивши мокру до нитки Ніну, почав то шукати для неї відповідний одяг зі свого скромного гардероба, то біг наповнювати ванну гарячою водою, а поки вона зігрівалася у ванній, він купив пляшку вина і приготував глінтвейн.

– Опісля ще раз побіг по торт, – щасливо усміхається жінка. – А втретє – по квіти. Того вечора Микола зробив мені пропозицію стати його дружиною. Говорив, що закохався у мене. Казав, що я і є тією єдиною жінкою його життя, про яку він давно мріяв. Що я неймовірно красива, добра, гарна господиня. Що хоче, щоб я народила йому діток… А я відповіла згодою, бо ж він мені також припав до вподоби.

Ніна пригадує, як одного дня до неї підійшла циганка, яка попросила купити її дитині булочку. А ще сказала, що незабаром у неї, Ніни, будуть дітки.

– Так я ж незаміжня, точніше, розлучена, – сумно відповіла Ніна. – Так що не говоріть дурниць.

– Ні, це ти не говори, якщо не знаєш, – засміялася у відповідь циганка. – Біля тебе є чоловік – добрий, гарний, розумний, і він тебе любить. А ти – його. І буде у вас троє діток. Двоє – одне за одним, а ось третє доведеться почекати.

Сьогодні у подружжя сини, які неймовірно подібні на батька. І такі ж непосидючі – то кішку вчать на задніх лапках ходити, то рибкам в акваріумі пропонують шматочки бабусиного пиріжка.

– Одне слово, справжні козаки, – сміється Микола. – Все їм цікаво, до всього є справа. А ще ми хочемо донечку – маленьку копію нашої любої дружини і мами. Тож надіємося, що лелека принесе і її. Мені якось навіть сон наснився, що я, Ніночка, наші хлопці і дівчинка разом купаємося в ополонці. Тож певен, що так і буде, адже синочків ще влітку почали загартовувати  – обтираємо літньою водичкою. Результат бачимо уже – дітки за всю осінь і зиму жодного разу не хворіли.

Ксенія Фірковська

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: Долі, кохання
В тему