Саша з дитинства ріс, як би тепер казали, мажорним хлопцем. Бо хто, скажіть, міг бути крутішим, ніж син голови колгоспу? А що став високим, красивим, широкоплечим, то не одна дівчина мріяла про такого чоловіка.
Але тільки не Лариса. Вона знала собі ціну і ще в старших класах школи вирішила: в селі не залишиться. Хай навіть її покличе заміж син голови колгоспу. Хай навіть у нову хату її приведе, - йдеться у газеті «Твій вибір».
– Нащо нам, Сашо, спішити? – казала про весілля всі три роки, скільки вони зустрічалися. І хлопець чекав. Думав, Лариса відучиться в Києві та й приїде в село. А там уже свекруха (Сашина мама) віддасть свої години у школі, батько подарує на весілля тракторця, худобу – і заживуть молодята, як годиться.
Та з кожним курсом Лариса все рідше приїжджала в село. То, казала, багато вчити задають. То, пояснювала, на практику у київські школи посилають. А на п’ятому курсі, коли про весілля Лариси та Саші говорили, як про доконаний факт, дівчина приїхала в село з… чоловіком. Задерши носа, крутила кермо величезного джипа, а поруч із нею сидів сивуватий товстенький чоловік. Саме його, бізнесмена зі столиці, Лариса відбила від дружини і дітей та затягнула до РАЦСу.
Поки чекав, вона знайшла іншого
Новина про заміжжя Лариси миттю розлетілася селом. Саша спершу не повірив. А коли таки переконався, що то правда, хотів щось собі заподіяти. Щоб урятувати його від самогубства, мама куди тільки не возила Сашу: і в місто до лікарів, і в сусіднє село – до шептухи. А та сказала, що хлопцеві пороблено і що його щастя чекає на сусідній вулиці.
Уже потім Саша дізнався: «щастя із сусідньої вулиці» – то була тої шептухи племінниця, яка у свої 25-ть сиділа в дівках. Та у відчаї Саша таки заслав до неї сватів. «От підуть дітки – і все стане добре», – переконувала Сашу мама. Але не було у молодій сім′ї ні діток, ні любові. Саша з горя став запивати. А молода дружина й собі почала заглядати до чарки. Якось так обоє понапивалися, що пішли одне на одного з кулаками. І зранку, протверезівши, Саша сказав: «Не буде в нас із тобою життя». Подав на розлучення. І став марніти ще більше. В селі казали, нібито це йому поробила баба-шептуха, що не схотів жити з її племінницею. Але Саша знав: це його не відпускає любов до Лариси.
Зустріч через 10 років
Щоб не думати про Ларису, Саша з ранку до ночі працював. Спершу обробляв родинні паї. Потім став брати в оренду паї односельців. І за десять років зробився поважним фермером. Від дівок не мав відбою. Навіть подумував женитися. Але все змінила зустріч випускників…
Коли через десять років Лариса приїхала з Києва і зайшла до актового залу школи, всі аж ахнули – такою гарною стала жінка. Модна стрижка, стильні речі, струнка фігура. Завжди впевнений у собі Саша зараз не наважувався підійти до Лариси. Та, коли в залі заграла музика, жінка сама запросила колишнього кавалера на танець. Стала розпитувати про батьків, сільські новини, про справи на фермі. Бо Саша справді став солідним аграрієм, меценатом, депутатом райради.
Десь опівночі Лариса запропонувала вийти прогулятися, бо їй стало душно в залі. Саша ні на що не розраховував, але жінка сама почала притискатися до його грудей, лізти цілуватися. «О, в тебе такий джип, який був колись у мене?» – запитала, помітивши припарковане біля школи авто. Добре, що в темноті не побачила, як Саша почервонів. Бо він і справді купив точно таку машину, на яку колись спокусилася Лариса. І свій аграрний бізнес розвивав із думкою, що колись Лариса приїде в село і побачить, що Саша нічим не гірший за її старого крутелика з Києва.
Незабутня ніч
І ось те, про що Саша мріяв аж десять років, сталося: він провів із Ларисою ніч. Коли вони їхали до готелю, Саша думав, це якийсь сон і такого не може бути. Коли зайшли в розкішний номер, чоловік очікував, що зараз Лариса знову утне щось таке, що розтерзає йому душу. Але ні. Саша цілував – Лариса не відверталася. Клав на ліжко – вона не опиралася. Аж до світанку вони кохалися до нестями. А коли сонце розбудило чоловіка і він розплющив очі, Лариси вже не було поруч.
«Невже то був сон?» – подумав одразу. Але ні: білосніжна постіль досі пахнула парфумами Лариси. «Може, вона у ванній?» – схопився за надію. Ні, жінки там теж не було. «Мабуть, пішла до ресторану випити кави», – подумав і вибіг із номера. «Жінка, яка була з вами, о шостій ранку заплатила за номер і поїхала», – сказала адміністраторка. Саша нічого не розумів. Уже зібрався до своєї машини, як почув навздогін: «Але вона передала ось це!» Саша взяв до рук записку. Притулив до обличчя. Знову той п′янкий аромат. Розгорнув записку. А там каліграфічним почерком – усього три слова «Пробач. Так треба…»
«У нас із тобою – син»
Знову вони побачилися аж через десять років. Тільки цього разу – у придорожньому мотелі на Харківщині. Саша гнав машину хлопцям на фронт. А Лариса якраз поверталася звідти. Бо від початку повномасштабки активно волонтерила.
Коли Саша побачив красиву жінку в іншому кутку залу, не міг повірити: невже Лариса?! Вона ж відчула його погляд. Підвела очі. Десь із хвилину вони просто дивилися одне на одного. І знову, як тоді на випускному, Лариса підійшла першою. Стали балакати, як давні друзі. Жінка запитала про сім′ю, дітей. А коли почула, що Саша досі не жонатий, пильно подивилася йому в очі. Ніби шукала в них відповідь на своє запитання. І врешті зрозуміла: він досі її кохає.
Вони знову опинилися в одному номері. Знову були разом усю ніч. Коли зранку Сашу розбудили перші промені сонця, він чекав, що розплющить очі, а Лариси вже не буде. Але ні. Вона була. Лежала поруч і вдивлялася в Сашине обличчя. Потім усміхнулася і промовила: «А я дитину народила. Від тебе». Не чекаючи запитань, дістала мобілку і показала фото хлопчика років дев’яти. «Скажи, схожий на тебе?» Саша не міг повірити. А Лариса тим часом розповідала, як не могла завагітніти від свого пристаркуватого чоловіка, як не допомогло навіть штучне запліднення.
– Знайомий лікар пояснив, що в нас із чоловіком несумісність і що з іншим партнером я все ж зможу завагітніти. Я зразу подумала про тебе. Для того й приїхала на вечір випускників. Мабуть, хочеш запитати, чому саме ти? Бо я знала, що у вашій родині хороша генетика, немає спадкових хвороб. А що ще треба для народження здорової дитини. А ще… – усміхнулася Лариса, – ти красивий, добрий. Я хотіла, щоб мій син був таким же. І тепер я це маю…
Знайшов їх серед трьох мільйонів
Саша мовчав. Звістка про те, що має сина, стала таким потрясінням! Але, опанувавши емоції, Саша запитав:
– А що чоловік тобі на це сказав?
– Ми з ним розійшлися. Я отримала сина й свою частку майна. Він – можливість одружитися з молодою коханкою. А тепер доля знову нас звела з тобою. Може, й ця ніч подарує мені через дев′ять місяців дитину, – загадково промовила Лариса і почала збиратися.
– І після всього, що між нами сталося, ти візьмеш і просто так підеш?
– Так, мені пора: син чекає.
– Я теж хочу його побачити. Дай адресу. Чи хоча б свій номер телефону, – просив Саша. Та Лариса лише усміхнулася у відповідь:
– Ми живемо в Києві. Якщо це доля – знайдеш нас. А ні – так і буде…
Того ж таки дня, щойно передавши хлопцям авто на фронт, Саша мчав до Києва. Їхав, сам не знаючи куди. «У столиці – три мільйони людей. Як я знайду серед них Ларису із сином?» – думав і просив Бога помогти. В якийсь момент завернув у центрі міста до кафе і, поки несли замовлення, обдумував, що треба заїхати в міськраду чи в поліцію: мусять же в них бути списки жителів, виборців, підприємців. А коли пообідав і попрямував до виходу, його наздогнала офіціантка: «Візьміть, будь ласка: вам записка».
Саша притулив до обличчя папір і відчув п′янкий аромат парфумів. Озирнувся і… зустрівся поглядом із Ларисою. Вона знову підійшла першою. «Привіт», – сказала так, наче весь цей час його чекала. Саша вхопив її у свої обійми й не міг повірити, що таки знайшов. І Ларису, і сина, і любов, яка не згасла навіть через 20 років…
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
