Сьогодні подружжя Світлана та Іван Подлєднєви жартують, що коли він робив їй пропозицію, то слід було просити не «руку і серце», а «руку, серце і частину печінки». Бо й справді – дружина стала донором для свого чоловіка і віддала йому 804 грами власної печінки.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
– Коли вороги розпочали повномасштабне вторгнення, ми разом зі старшим сином, Владиславом, поспішали в Чернігівську і Київську області, звідки вивозили людей, – ділиться спогадами подружжя. – Натомість возили продукти харчування, воду та ліки. Плели масксітки, купували дрони для фронту.
У середині літа для цього київського подружжя все кардинально змінилося. В чоловіка почали з’являтися набряки на ногах. А коли прокинувся одного ранку, то побачив: живіт роздуло так, що не міг застебнути джинси. Кинулися до лікарів. Діагностували останню стадію цирозу печінки. Жінка згадує, як лікар тихо сказав їй, що в чоловіка є максимум рік-два. Натомість Івану порадив приймати медикаменти. Світлана не наважувалася сказати чоловіку правду. І ночами шукала лікарів, читала, консультувалася. Тоді й дізналася, що у Львові роблять найбільше трансплантацій печінки в країні. Подружжя негайно поїхало туди. У Львові чоловіка одразу поставили в лист очікування. Але чекати було ніколи: печінка вже не працювала, судини стравоходу роздулися до межі, кожна мить могла закінчитися кровотечею і смертю.
– А ще – в Івана четверта група крові, тобто найрідкісніша, – розповідає пані Світлана. – Натомість у мене перша, тобто універсальна. Я так і сказала лікарям: беріть стільки, скільки потрібно. Лікар розповів, що війна різко підняла рівень заражень: переливання крові в польових умовах, татуювання, манікюр у поспіху, нестерильні інструменти... Тисячі людей ходять із бомбою уповільненої дії в печінці й не здогадуються. Шансів, що моя кров підійде, – лише 25 зі 100. Адже потрібно було, щоб збіглися десятки параметрів: розмір печінки, анатомія судин, імунна сумісність.
Світлана жартує, що за час обстежень її просвітили сильніше, ніж космонавта перед польотом. Кожен аналіз був як вирок: підійде чи ні. Підійшла. Ідеально. Під час операції у неї взяли 804 грами печінки, тобто понад 60 відсотків органа. Залишили 772 грами. А Іван отримав нове життя.
– Коли я прокинулася в реанімації, перше, що сказала: «Сфотографуйте нас удвох», – сміється жінка. – Лежимо, підключені до купи трубок, а я прошу селфі. О другій ночі лікарі почали обійматися й плакати від радості – усе вдалося.
На третій день вони вже ходили коридором, тримаючись за руки, як у молодості. Світлану виписали на десятий день – зі швом 18 см, акуратним і майже непомітним. Івана – на сімнадцятий, із класичним швом від грудей до пупка. Сьогодні Світлана знову носить джинси з низькою талією й планує на наступне літо відкритий купальник – шрам уже ледве видно. Її печінка відросте до нормального розміру за вісім тижнів після операції.
Лікар Володимир Дятел дивиться на свіжі аналізи подружжя – й розводить руками.
– У Світлани печінка, як у двадцятирічної. У Івана – функція нової печінки. Через пів року вони житимуть так, ніби нічого й не було, – усміхається він.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
