Жодне Різдво за останні роки Неля не святкувала по-людськи. Бо тут, в Італії, замість куті – кекси, замість Святвечора – на вулицях палять опудала. А так хотілося додому, де сніг, морозець і колядки…
Не раз при спогадах про Україну на очі наверталися сльози. Та Неля відразу ж їх витирала: «Ану, не плакати!» Бо вдома на жінку чекали чоловік і двокімнатна квартира, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
Точніше, не квартира, а голі стіни та підлога, що їх для Василя та Нелі подарували свекруха зі свекром. Ремонт, сказали, робіть самі. А що Василь мав третю групу інвалідності, то свекруха заявила: «Ні на які заробітки мій син не поїде!» І Неля зрозуміла: заробляти на ремонт і меблі доведеться їй, учительці.
Скільки переплакала Неля в далекій Італії – ніхто й не здогадувався. Спершу мусила подолати огиду, коли міняла не ходячому сеньйорові брудні підгузки. Потім ночами ридала, що вона – людина з вищою освітою – мусить терпіти приниження від сеньйори-хазяйки.
Ще важче було Нелі, коли через два роки заробітчанства та зустрічі з Василем завагітніла, хотіла все покинути й повернутися до України, а чоловік сказав робити аборт.
Та зараз, коли за плечима було вісім років страждань, Неля себе втішала: ну, ще рік – і нарешті додому. «Ось тоді і заживу в мирі та любові з Василем у нашій затишній квартирі!»
Мрії розбилися об реальність
Рік пролетів. Василь нарешті доробив ремонт. Тож іще хазяйка не встигла розрахуватися за роботу у грудні, як Неля купила авіаквиток із Рима до Львова. Щовечора, лягаючи спати, заробітчанка уявляла, як приїде додому, як подарує Василеві новеньке авто, як поїдуть у свій перший медовий місяць і там зачнуть своє довгождане дитятко. Уявляла і з усмішкою на устах засинала.
Втім реальність виявилася зовсім не такою. У перший тиждень після повернення Неля догоджала своєму Василеві смачними стравами, дорогими подарунками. А перед Різдвом повела свого благовірного до автосалону і сказала: «Вибирай. Це тобі мій подарунок за любов і за те, що дочекався».
Чоловік знайшов іншу
Рік минув відтоді, як Неля повернулася до України, але ні медового місяця, ні омріяної дитини, ні навіть вдячності від Василя.
– Поки ти там гроші заробляла, не зрозуміло як я тут жив, як псих-одиночка! І не холостяк, і не жонатий. Усі мужики мене не сміх піднімали, – під час чергової сварки докоряв Василь. – Але я терпів. Сам робив той проклятий ремонт. Поки мама з татом були живі, хоч вони помагали. А як померли, то мені взагалі було, хоч вовком вий! Не те, що тобі!
– Не дуже ти й вив! Чи думаєш, люди не бачили, як до тебе якась білобриса приходила, навіть на ніч лишалася? – уже й собі зірвалася на крик Неля. – А за те, що робив «той проклятий ремонт», так ти робив його за мої гроші! І за мої гроші жив, їв, пив! Ні дня на роботу не ходив!
– По-перше, в мене інвалідність! А по-друге, можна подумати, ти була в Італії – як свята мадонна! Якби я поїхав до твоєї хазяйки, вона б мені всю правду розказала про тебе!
Такого удару Неля не чекала:
– То поїдь, попитай! І почуєш, як я в тій Італії пахала, як майже всі гроші тобі на ремонт і на прожиття пересилала, а ти тут водив по барах різних шльондр!
– Іра не шльондра! І щоб я не чув від тебе кривого слова на цю жінку!
– О! То її звати Іра?! І що ж вона робила у моєму ліжку з моїм чоловіком?
– Твоїм я був десять років тому. Але ти мене покинула заради ремонту у квартирі. І цим довела, що я для тебе – ніхто!
Заробляла, щоб стати… бомжем
Не тямлячись від образи та болю, Неля скинула до сумки свої речі, бахнула дверима і холодної зимової ночі пішла у ще холоднішу невідомість. Першу ніч провела на вокзалі. А зранку підшукала за оголошеннями житло та знайшла адвоката, який мав якнайшвидше оформити розлучення та розділити майно між Василем та Нелею.
Втім, замість покарати свого чоловіка і пустити його голим-босим по світу, Неля сама залишилася ні з чим. Та квартира, на ремонт якої жінка витратила дев'ять років свого життя, була оформлена спочатку на свекра зі свекрухою. А вони оформили на Василя дарчу квартири. Таким чином виходило, що до квартири Неля не має жодного відношення.
«Та Василь же останні десять років жодного дня не ходив на роботу. Жив і ремонт робив за ті гроші, які я переказувала йому з Італії. В мене для підтвердження є всі квитанції», – пояснювала Неля юристові.
«Ну, можна, звичайно, відстояти в суді ваші права на побутову техніку, на меблі, навіть на шпалери чи плитку на підлозі. Але максимум, на що ви матимете право, – забрати ці речі з квартири. І то якщо доведете, що вони куплені вами за ваші гроші», – розвів руками юрист.
Кривава ріка розбитого кохання
Після тієї розмови Неля вирішила піти до Василя, нормально обговорити ситуацію і поділити все майно по совісті. Дорогою до все ще офіційного чоловіка жінка купила пляшку вина, прихопила дорогого італійського сиру. Перед вхідними дверима чоловікової квартири ще подумала: «Якщо Василь попросить вибачення, то можна почати сімейне життя з чистого аркуша». І з цією думкою Неля натиснула кнопку вхідного дзвінка.
Хвилини дві ніхто не відчиняв. Та, коли Неля вже розвернулася йти, клацнув вхідний замок і на порозі постала світловолоса жінка у… Нелиному шовковому халаті.
– Вам кого? – запитала незнайомка, ховаючи в халат голі груди.
– Василя. Він удома?
– А ви хто? – підозріло глянула жінка.
– Його офіційна дружина. А ви? – металевим голосом запитала Неля. – Мабуть, Ірина?
Незнайомка миттю сховалася за дверима, і на порозі з'явився Василь.
– Що треба? – скривився він до Нелі.
– Поговорити.
– Якщо ти про розлучення, то я готовий хоч зараз підписати всі документи. Якщо про квартиру, то ти тут ніхто. Замок вхідних дверей я вже поміняв, так що без мене ти звідси нічого не забереш. А якщо полізеш без дозволу – заявлю в поліцію про грабіж. Ясно?
Від почутого Неля заніміла. Пляшка вина вислизнула з рук, і вино кривавою рікою потекло по східцях. «Ну от, випити за розлучення з тобою не вийде», – спробувала пожартувати Неля і пішла геть…
Рятівна молитва
Ніколи в життя Неля не почувалася так самотньо, як цього вечора. Вперше за останні десять років вона зварила на Різдво куті, напекла пампухів, запалила різдвяну свічу. Але за святковим столом не було поруч нікого, хто б розділив із Нелею її подячну молитву. Тож після сумної вечері Неля вдягнулася і пішла до собору.
Хоч була пізня година, храм Божий виявився відчиненим. Людей на літургії стояло небагато. І Неля зайняла затишний куточок біля розп'яття, стала навколішки, заплющила очі й думками полинула далеко-далеко.
Слухаючи молитви, Неля уявляла, якою щасливою була Діва Марія, пригортаючи до грудей новонародженого сина. І байдуже, що народилося дитя не у відремонтованій квартирі. І байдуже, що під вікном не стояло дорогої машини. Бо щастя – це не те, що зовні. Щастя – то стан душі.
Через сльози, що котилися щоками, вогники свічок двоїлися у Нелиних очах. А жінка все плакала. Із кожною хвилиною душа її ставала все чистішою. Тягар болю ставав усе легшим і врешті взагалі розчинився у словах молитви.
«Сестро, з вами все гаразд?» – почула Неля й від несподіванки здригнулася. «Пробачте, я вас налякав, – лагідно усміхався чоловік років під 50-т. – Просто храм зачиняється».
Неля кивнула головою, взяла сумочку і поспішила до виходу. «Може, вас провести? Вже пізня година», – запитав навздогін чоловік. «Та ні, дякую», – відповіла жінка і вийшла з храму.
Господь усе почув
Але того вечора доля таки звела Нелю з незнайомцем із собору. І де б ви думали? В ліфті того будинку, де Неля винаймала житло. «О, то ми з вами сусіди?» – щиро зрадів чоловік, побачивши Нелю.
«Та бачите, в майже сорок літ опинилася на вулиці, мушу по чужих будинках притулку шукати», – відповіла Неля. І ця відповідь так вразила чоловіка, що він… запросив Нелю на чай.
– Ой ні: пізня година. Та й що про мене подумають ваші рідні, – пробувала відмовитися Неля. Втім у чоловіка, який представився Олегом, не було ні дружини, ні дітей, лише старенький кіт, із котрим Неля вже того ж вечора познайомилася.
А через рік якраз на Різдво Неля з Олегом стояли в тому ж таки соборі. Вони тримали одне одного за руку. На їхніх безіменних пальцях поблискували шлюбні обручки. А з-під Нелиного пальта виділявся округлий животик…
Оксана Бубенщикова
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
