Сьогодні Марину Шкляренко добре знають як волонтерку, яка залюбки допомагає діткам, котрі потрапили в скрутні життєві ситуації, як жінку з неймовірно чуйним і добрим серцем. А ще вона – чудова дружина і прекрасна мама. Займається підприємництвом і мріє про соціальний бізнес для незахищених верств населення.
Важко повірити, що її дитинство було таким, що його навіть дитинством важко назвати, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
– Я народилася на початку 90-х років, – розповідає жителька міста Каменське. – Так склалося, що мама виховувала нас із братом сама. Жити було настільки важко, що мама пішла працювати на ринок. Причому на важку роботу – вона прала мішки, в яких на ринок привозили живу рибу. Прала в холодній воді в будь-яку пору року.
Мене не було з ким залишити, тому мама брала з собою на ринок. Мені тоді було три роки. Згодом вона спробувала влаштувати своє особисте життя, і на світ з'явилася моя сестричка. Як і раніше, ми не жили, а виживали. Їли кашу, зварену на воді, а хліб був на столі не кожного дня.
Тож маленька Марина, якій би в цей час гратися ляльками і, поївши чогось смачненького на вечерю, лягти в тепле ліжечко і заснути, обіймаючи плюшеву іграшку, постійно думала про їжу. А тоді почала збирати пляшки, макулатуру, яку відносила в пункти прийому. Отримані гроші віддавала мамі.
Ще через рік стала продавати туалетний папір, шоколадки та інший дріб'язок. Таким чином вона намагалася допомогти мамі, яка була рада будь-якій копійчині, бо ж дітей потрібно було чимось годувати.
– Я пішла до школи, однак у класі мене цькували, – з сумом пригадує жінка. – Діти, які були одягнені краще від мене, харчувалися ситніше, постійно насміхалися з мене, обзивали. Тому до школи я йшла неохоче, хоча навчання мені подобалося.
Бувало, що інколи я більше працювала, ніж ходила на уроки. Школу я закінчила, проте й сьогодні часто навчаюся на різноманітних курсах, тренінгах. Вважаю, що доки людина вчиться – доти вона й живе.
Важко сказати, як би склалося життя Марини. Можливо, почала б красти і порушувати закон? Можливо, опустила б руки, зневірилася б в усьому? Таких «можливо» могло б бути чимало. Проте в житті 12-річної дівчинки все змінилося, коли вона одного дня випадково зайшла до Євангельської церкви. І там знайшла те, чого їй так не вистачало, – відчуття сім’ї. Саме там їй почали допомагати, а ще – розповіли про Бога, про любов до себе, до ближнього.
– Я щиро вдячна тим людям, які тоді опікувалися мною, і мрію, щоб кожна людина не марнувала надаремно свого часу, бо наше життя і так обмежене в часі. Я допомагаю діткам із важким дитинством. Хочу допомогти їм мати найнеобхідніші речі, а ще, і це найголовніше, донести, що вони – цінні, їх люблять і Бог ніколи їх не залишить.
Як волонтер ВБО «Новий Час» займаюся просвітницькою роботою у школах та інших навчальних закладах. Розповідаю правду про наслідки негативних явищ серед молоді, як-от вживання алкоголю, наркотиків тощо. На жаль, підлітки нерідко заради цікавості пробують це і потрапляють у тенета, з яких самостійно вибратися неможливо.
Сьогодні в Марини є чудовий чоловік, разом з яким вони займаються підприємницькою діяльністю і виховують маленьку крихітку – донечку Мирославу, якій два з половиною рочки. Мріють про соціальний бізнес, в якому зможуть працювати матері-одиночки, люди з обмеженими можливостями та інші соціально незахищені особи. І моляться, аби Бог дав сили все це реалізувати.
Охочі допомогти Марині можуть перерахувати кошти на картковий рахунок 5168 7554 3545 0313 Шкляренко Марії Леонідівні.
Ксенія Фірковська
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
