Перетворив традиційну бандуру на сучасний інструмент

Валентина Лисенка недарма вважають яскравим інструменталістом, а дехто з музичних критиків називає його «справжнім революціонером у сучасному мистецтві». Так, житель Володимира-Волинського зумів зробити те, що багатьом не під силу, – перетворити бандуру на сучасний інструмент.

Творчою перемогою Валентина можна вважати те, що в 2009-му році він став фіналістом шоу «Україна має талант» на телеканалі СТБ. Музикант – достатньо різностороння особистість, адже, крім «приборкання норовливої бандури», Валентин ще й професійний весільний фотограф. У вільний час він любить кататися на ковзанах, ходити на риболовлю та їздити верхи.

Пропонуємо розповідь про цього волинського віртуоза-бандуриста, який зумів запропонувати поціновувачам музики нове звучання такого традиційного для українців інструмента, як бандура.

– Валентине, розкажіть, відколи ви почали грати на такому складному інструменті?

– Коли мені було 7 років, мама привела мене в музичну школу. Так і почалась моя музична епопея. Останні два роки здавалося, що я повністю вивчив бандуру і щось нове в цьому музичному інструменті мені не вдасться знайти. Однак в шоу «Україна має талант» в мені змогли побачити незвичайне і допомогли це щось розкрити. Спробував зіграти на бандурі електронну музику. З одним із київських діджеїв зробили першу обробку. Так я став грати популярну музику.

– Нещодавно ви представляли рідне місто у музично-патріотичному проекті Віктора Павліка, з'явившись у відео на пісню «Дай нам, Боже».

– Часто зустрічаємось з Віктором на різних заходах, пересікаємось у різних колективах, маємо декілька спільних творів у супроводі бандури, з якими ми виступали на Першому національному. Він і запросив мене взяти участь у такому цікавому патріотичному проекті, присвяченому Україні, тим подіям, свідками чи учасниками яких ми зараз є. Пісня «Дай нам, Боже» виражає прагнення, щоб у країні настав спокій. Головна ідея – поєднати музикантів з різних куточків нашої країни, показати, що Україна, її музиканти – єдине ціле, однаково прагнуть миру. Тому ми об'єдналися, кожен виконував по шматочку великої композиції, яка загалом триває майже вісім хвилин. Усього до проекту залучили близько 40 артистів.

– Валентине, ви зуміли привнести у бандуру щось нове, свіже, те, що подобається багатьом слухачам, навіть тим, які раніше абсолютно не цікавились українською автентичною музикою.

– Сучасний світ дає необмежені технічні можливості для розвитку цього інструмента. Зараз моя головна мета – адаптувати бандуру до сучасного мислення, сучасної культури, зробити це популярним, цікавим і молодіжним. У цьому є майбутнє.

Ось нещодавно вийшов на екрани фільм «Поводир» про трагічну долю кобзарства. Бандура пережила дуже багато трагічних подій, переслідування. У цьому інструменті – глибокий сенс. У звучанні її струн закладений код українства. Коли українець їх чує, то в нього підвищується почуття гідності, патріотизм.

– Розкажіть, як працюєте над вдосконаленням звучання свого інструмента.

– Самотужки розробив механізм, який монтуватиметься на бандуру. Це щось на кшталт педалі, як у роялі, яка повністю заглушатиме струни. Цей винахід також дозволить бандурі звучати іншими тембрами, дещо змінить звук. Іще одна сфера, якою займаюся, – це тюнінг і реставрація бандури. Роблю повністю новий дизайн, перероблюю внутрішню будову інструмента, міняю конструкцію. За дизайном роблю інструменти для популярної музики, в рок-стилі, з петриківським розписом. Виходять гарні, як картинки, і з покращеними акустичними можливостями. Якщо до реставрації бандура звучить досить тихо, то після – як оркестр.

– Чула про один цікавий проект, в якому берете участь.

– Певно, ви говорите про українсько-ірландський етно-фьюжн гурт «Green Park». Нас у ньому троє: я – бандурист, Євгеній Седько – гітарист, який закінчив КПІ як звукорежисер та інженер, він взагалі не музикант, але настільки опанував гітару у стилі фламенко, що його почали запрошувати в журі на конкурси гітаристів, і Андрій Мороз – перкусіоніст, який грає на етнічних ударних інструментах, у його колекції їх до трьохсот із усього світу. Андрій взагалі цікавий ударник: сам робить інструменти і грає на всьому, що потрапляє під руки, навіть на каналізаційних трубах і бочках.

– Які Ваші найближчі плани?

– Творчих планів маю багато, які розраховані на різну перспективу. Рік, п'ять, десять років… Якщо не будеш ставити планку – не буде смаку жити. А коли є мета – то жити хочеться. Вірю, що Україна – сильна держава. І незважаючи на те, що ми зараз переживаємо важкі часи, випробування, ми все одно переможемо, бо на нашому боці – хороші, гарні, патріотично налаштовані люди. Ми – сильна нація.