Міць і чуттєвість її голосу захоплює. «Від нього відчуваєш немов електричний заряд», — сказав про силу її співу Славко Вакарчук. Галина Конах, відома співачка, переможниця багатьох українських та світових пісенних конкурсів, стала тією волинською перлиною, яку цінують, знають і люблять як в Україні, так і далеко за її межами.
Проте дорога до визнання була нелегкою, доводилося витримувати удари долі, від яких багато хто опустив би руки. Але тільки не Галина. Світла, цілеспрямована і сповнена життєвої енергії, вона йде вперед, довіряючи життю, а життя у відповідь відкриває перед нею нові можливості.
— Пані Галино, Ви просто випромінюєте позитивну енергію, що Вас надихає?
— Я щаслива уже від того, що прийшла осінь. Це моя улюблена пора, не залежно від погодних умов. Насолоджуюся кожним днем осені, у той час літо — це, швидше, час сезонної депресії для мене.
— Ви одна із небагатьох волинянок, які здобули визнання відомих зірок українського та зарубіжного музичного олімпу, як Вам це вдалося?
— Насамперед, за усім завжди стоїть наполеглива праця. Крім того, я людина, якій щастить, і невиправна мрійниця. Мої мрії регулярно збуваються, тому переконана, що із мріями треба бути обережним. Дуже люблю і справу, якою займаюся, живу нею. Ніколи не зраджувала своїй мрії стати співачкою після того, як остаточно зрозуміла, що найголовніше для мене — це музика. І хоча зараз я ще й студентка факультету бізнесу, навіть до цієї справи підходжу творчо.
— Коли Ви остаточно визначилися із професією співачки?
— Після того, як перемогла у всеукраїнському фестивалі «Золота підкова», який тоді проводився на Волині. Там узяла своє перше гран-прі. Тоді ще жила в Маневичах, мама працювала в школі, я була активною співочою школяркою. З-поміж 180-ти учасників із усієї України я виступала останньою. Досить зверхньо і упереджено дивилися на мене конкурентки, а проте перемога дісталася мені. Це дало сильний поштовх для розвитку та віри у власні сили, у те, що я таки щось собою представляю.
— Хто підтримував Вас на шляху пісенної кар’єри?
— Велика повага моїм батькам за те, що вони не зламали мене, не завадили слідувати своєму вибору. У Маневичах побутувала думка, що музикою займатися не престижно, що далі, ніж бути вчителем музики, вихідцю із району не вибитися. Така мова збоку від заздрісних людей може або зламати, або ж стимулювати до розвитку, бо ж усі по-справжньому талановиті люди глибоко всередині невпевнені в собі. У моєму випадку критика і осуд були стимулом до дії.
— Пам’ятаєте свій перший аудіозапис?
— Так, це сталося на студії «Олекса». Мені тоді усе здавалося таким фантастичним, відчувала гордість від того, що записуюся у справжній студії. А проте потім почула слова про мене: «Їй ніколи в житті не стати Тоні Брекстон». У мене був такий шок. У результаті я вивчила пісню Тоні Брекстон і через рік на цій же студії записала її. І людина, яка мене записувала, сказала: «Звідки ви вигребли цей діамант?» Так через перешкоди і сумніви я йшла вперед. Знаєте, немає гіршого, ніж повернутися в провінцію з програшем. Тому провінціали дуже сильні і пробивні.
— Як Ви переживаєте життєві падіння?
— Раніше — дуже болісно. Але зараз ставлюся до цього по-філософськи. Людина — як м’яч: чим сильніше його вдарити об землю, тим вище підлітає. Коли я різко падаю вниз, то відчуваю, що скоро в мене буде швидкий підйом. Звісно, бувають важкі дні і думки, що я не те роблю чи не так чиню. Проте якщо такі думки виникають, значить ви нормальна адекватна людина.
— Був час, коли Ви зникли із української естради і співали в Європі.
— Участь у закордонних фестивалях мене захопила. Це зовсім інший рівень і зовсім інші відчуття. Для прикладу, моя перша участь у фестивалі в Жешуві просто змінила мене, я повернулася іншою людиною. Наступного року я там зайняла третє місце. Минулого року на цьому ж фестивалі я мала бути переможницею, але за дві години до нагородження у мене цю перемогу забрали. Ця прикрість сталася тому, що, як потім виявилося, на конкурс не можна було брати пісні, які раніше звучали, лише авторська. Я ж заспівала пісню албанського виконавця із «Євробачення». Організатори на це не зважили. Коли я вже готувалася до грандіозного вручення, мала отримати величезну грошову нагороду і можливості для розкрутки в Польщі, знайшлися «доброзичливці», які зашкодили цьому. Я тоді від шоку на дві години просто втратила голос, це був величезний стрес.
Проте і цій ситуації не дала зламати себе. Того ж року поїхала на фестиваль в Естонію, де взяла бронзу.
— Які враження лишилися у Вас від участі в проекті«Голос країни»?
— Я не була готова до закулісних підводних течій. На мою думку, сучасні шоу-програми — це новий метод для піару артистів. Я цього не знала. Там реальні вокалісти вибували дуже швидко. Це зовсім різні речі — що відбувалося насправді і що показували по телебаченню.
Найгірше було те, що шоу знімалося у час революційних подій на Майдані. Я хотіла узагалі відмовитися від участі, проте мені не дали можливості цього зробити. Прокидатися доводилося о 4:50 ранку, інколи у другій ночі ще відбувалися зйомки. Про який спів йшлося за таких умов. Було дуже багато розчарувань. Проте, коли побачила відео зі своїм виступом, зрозуміла, що все зробила правильно. Що дав мені «Голос країни», то це популярність. Сьогодні до мене їдуть учні із різних куточків країни за уроками вокалу. Це шоу — один із життєвих уроків, щаблів, які мені необхідно було пройти. Переконана, що попереду чекають нові життєві повороти і нові можливості.
БІЛЬШЕ ІНТЕРВ'Ю З ВІДОМИМИ ТА ЦІКАВИМИ ЛЮДЬМИ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Ольга Бойчук
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
