Луцька співачка Юлія Іванова і не сподівалась, що, подолавши стільки перешкод, їй будуть аплодувати повнісінькі зали.Починалося ж усе приблизно років двадцять тому, коли маленька Юля, сидячи на маминих колінах в автобусі, заспівала загальновідому пісеньку про ялинку, і весь автобус аплодував маленькій зірочці.

– Бажання співати у вас, Юліє, виникло як стандартна дівчача мрія на кшталт «хочу бути артисткою» чи це було душевне покликання?

– Прагнула співати з самого дитинства. Звичайно, як дівчинка з вокальними даними, виступала в садочку та на шкільних концертах. Побачивши моє нездоланне прагнення до співу, мама віддала в музичну школу до класу фортепіано. Там, щоправда, викладали хоровий спів, який я не дуже любила, тому що бачила себе вокалісткою. У років 14 побачила в музичній школі оголошення, що наша місцева джазова співачка набирає для себе декілька учениць. Для мене тоді джаз був чимось незрозумілим, та все ж вирішила спробувати. Так два роки я вчилась джазовому вокалу. Потім випадково завдяки підтримці вчителів із джазу та фортепіано почала виступати в нічних клубах, ресторанах.

– Тобто початок співочої кар’єри у вас в чомусь нагадує шлях Лариси Доліної?

– Так, Доліна також розпочинала як ресторанна співачка. Тепер можу сказати, що 11 років виступів у ресторанах – це, безперечно, неоціненний досвід. Кожен день – навантаження на голосові зв’язки, треба було поповнювати репертуар і вчитись працювати з «живою» публікою.

– Окрім співу в ресторанах, де ще пробували свої сили?

– На усіляких конкурсах та фестивалях спочатку міста, потім республіки. Були навіть міжнародні конкурси. До речі, я народилась і тривалий час жила в Росії, у Набережних Челнах республіки Татарстан. На жаль, навіть перемоги у цих конкурсах мало що мені особисто давали, крім дипломів та підвищення самооцінки. Пробувала себе як вокалістка джазового ансамблю, навіть співала в рок-гурті. Та хотілось чогось іншого.

«Не їдь до Львова, бо там бандерівці»

– А як ви потрапили в Україну?

– Також випадково. Познайомилась через Інтернет із молодими музикантами зі Львова, тривалий час ми просто листувались, а потім тільки віртуального спілкування мені виявилось замало, тож вирішила приїхати в це місто. Всі знайомі були в шоці, коли дізнались, куди я їду. Відмовляли усіляко, говорили, що, мовляв, мало того, що ти тих музикантів практично не знаєш, так ще увесь Львів «забитий» бандерівцями. Та я все одно поїхала і жодної хвилини не шкодувала про це. Я закохалась в Україну з першого погляду! Після десяти днів, проведених у Львові, повернувшись на батьківщину, я рішуче зібрала речі, закінчила всі справи і докорінно змінила своє життя. Так рік я прожила у Львові, виступала у різних розважальних закладах. Знову ж таки випадок змусив приїхати до Луцька, де, на подив знайомих зі Львова, я знайшла цікавішу, затребувану роботу, незважаючи на те, що Львів більше місто за Луцьк.

– А чи підтвердились у Львові побоювання ваших друзів щодо бандерівців?

– Та ні, Львів дуже доброзичливий. Єдине тільки, що мій репертуар складався виключно з іншомовних пісень: англійською, французькою, італійською мовами. Російськомовних пісень у Львові не співала.

За декілька пісень – тисячу гривень

– Як складається ваша співоча кар’єра у Луцьку?

– Коли ти на правильному шляху, то все складається якнайліпше. Так сталося зі мною у Луцьку. Мені набридло співати суто «кабацькі» пісні. Тож вирішила сама для себе – буду співати тільки ті, які подобаються самій, тобто джазові, рокові композиції, хіти 80 – 90 років. І шукати людей, які змогли б оцінити і підтримати мене в цьому. І саме в Луцьку я їх знайшла. Мені подобається ставлення публіки до мого репертуару у «Бравому Швейку», «Версалі», «Майдані».

– Яку найбільшу подяку в грошовому еквіваленті ви отримували від вдячної публіки?

– Пам’ятаю, як я виконувала програму в одному з луцьких розважальних закладів і звернула увагу на компанію, котра дуже уважно слухала мене. Після того, як моя обов’язкова програма завершилась, вони попросили заспівати ще декілька пісень і заплатили тисячу гривень. Тепер ця компанія не пропускає жодного мого виступу.

– Які виступи у Луцьку запам’ятались вам найбільше?

– Ті, що проходили у Луцькому замку. Адже співати у стінах середньовічної фортеці дуже хвилююче. Море емоцій, прекрасна організація, звукові ефекти, вдячна публіка вирізняли для мене ще один фестиваль – «КІА Фан-фест», що відбувався у Луцьку під час «Євро-2012».

– Що є найважчим для вас у кар’єрі співачки?

– Навантаження на голосові зв’язки під час виступів. Як це не сумно, але у більшості розважальних закладів належних умов для виступів співаків не створено. Цигарковий дим повністю заповнює залу, що створює для мене як для співачки безліч проблем. Я не співаю впівголоса, віддаюсь співу повністю. І після такої постійної димової завіси під час співу мені доводилося навіть тричі лікувати зв’язки. Після третього лікування лікарі попередили, що можу навіть втратити голос. Тому переглянула навантаження і тепер дуже ретельно обираю заклади, де співати.

– Чи є у вас якісь народні методи, за допомогою яких рятуєте зв’язки?

– Зразу скажу, що думка щодо пиття курячих яєць хибна. Так само, як і 50 грамів коньяку перед виступом, аби «розігріти» голос. До речі, спиртні напої є практично руйнівними для жіночих голосових зв’язок. Я виконую різні голосові вправи, розспівуюсь перед концертом і обов’язково намагаюсь добре висипатись. Якщо немає можливості розспіватись, починаю програму з легких, спокійних пісень, поступово переходячи до драйвовіших.