18 Вересня 2020
Новини

Випалила очі коханцеві... кислотою

Випалила очі коханцеві... кислотою

Старше покоління добре пам’ятає, як після Другої світової війни на Західну Україну прислали на роботу спеціалістів зі Сходу: вчителів, лікарів, інженерів.

У велике поліське село Рожищенського району Волині потрапив Дмитро – молодий симпатичний викладач російської мови й літератури – родом із Донецької області. Жив він у самотньої баби Варки. Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Оскільки час був тривожний, то відразу після уроків учитель поспішав додому, а вечорами нікуди не виходив. З місцевими дівчатами Дмитро не спілкувався. У селі жартували, що «москалик» – так його називали місцеві – зачахне без жіночої ласки.

На початку літа 1947 року в село приїхала за розподілом випускниця медичного училища Ганна. Тихенька й скромна фельдшерка не була красунею, проте чимось притягувала до себе.

Дмитро став щодня заходити у медпункт, розташований у звичайній сільській хаті. Господарів чекісти вивезли на Сибір за зв’язок із повстанцями, і тепер там жила й приймала селян молода медичка.

Двоє самотніх людей у чужому для них селі швидко знайшли спільну мову. А  через декілька місяців фельдшерка й «москалик» розписалися. Дмитро перебрався до Гані у медпункт.

Напередодні Першого вересня педагог ходив із хати в хату й складав списки дітей шкільного віку. Село велике, тож, доки дістався до хати, в якій жила дружина фронтовика Галина, вже стемніло. В цієї красуні було двоє дітей. Її чоловік на війні отримав важке поранення, втратив ногу й лікувався у воєнному госпіталі в Києві. Жінці подобався стрункий і симпатичний учитель, і вона запросила його повечеряти...

Того вечора Дмитро залишився у неї, а Ганна до ранку аж запухла від сліз. Дружина вже думала, що чоловіка захопили повстанці. І розпочалося в учителя життя на дві сім’ї. Тільки темніло – він збирався до коханки. Так тривало два роки.

Медичка і просила, і молила, але він був невблаганним. Якось крикнув:

– Народи мені сина, тоді перестану ходити до Галі!

Ганя не могла завагітніти, й тепер Дмитро став їй цим докоряти. А коханка заявила, що чекає дитину. Чоловік Галини прислав із госпіталю вісточку й повідомив, що в нього розпочалася гангрена і йому ампутували другу ногу. Коли заживуть рани, то нарешті повернеться додому...

Несподівано Дмитра викликали в райком партії. Хтось зі школи доніс, що він, маючи законну дружину, ночами ходить до коханки, про це знає все село, а педагог-комуніст таким чином ганьбить високе звання радянського вчителя.

Виховну бесіду проводив другий секретар.

– Що за бордель ви там влаштували – любовний трикутник, ще й з дружиною фронтовика-інваліда? Ми до вас уважно приглядалися, на засіданні партбюро товариші рекомендували вас зарахувати в кадровий резерв.

З нового року плануємо забрати вас на роботу в райком. Нам потрібні грамотні спеціалісти – молоді й перспективні. Якщо ще хоч один «сигнал» про аморальну поведінку – вважай, що твоя кар’єра так і закінчиться у тому селі, – завершуючи розмову, секретар перейшов на «ти».

А коли приголомшений і розгублений Дмитро виходив із кабінету, райкомівець додав:

– Бачив якось твою Галю. Гарна й пишна, як квітка, але матимеш цілий букет, коли будеш працювати у нас.

У село вчитель-коханець повертався пішки. Потрібно було вибирати: або Галя й дитина, або Ганя і кар’єра. Третього варіанта йому не запропонували. Зайшовши до хати, вирішив, що до коханки більше не піде.

Через сусідського школярика передав Галині записку, а той відразу приніс відповідь: «Прийди сьогодні ввечері, хочу попрощатися, бо виїжджаю з села до тітки у Вінницьку область».

«От і добре, що все так складається», – зрадів Дмитро.

Тільки смеркалося, він знайомою стежиною попрямував до Галі. Вона зустріла його, ніби нічого й не трапилося. Мовчки поставила вечерю на стіл. Чоловік почав помаленьку їсти, не знаючи з чого розпочати розмову. Галина випередила його:

– Не треба нічого пояснювати. Я їду до тітки, мене там ніхто не знає, народжу дитину...

Задоволений і здивований, що не довелося виправдовуватися, Дмитро повеселішав й приліг на тапчані. Він, знаючи вибуховий й запальний характер коханки, яку боялися у селі, очікував скандалу...

Учитель вже задрімав, але за мить зірвався на ноги від жахливого болю. Галина щось рідке хлюпнула йому в обличчя. На третій день Дмитро отямився в районній лікарні. Провідати його прийшов другий секретар із начальником міліції.

– Хто тебе облив кислотою? – допитувалися вони.

– Біля річки ввечері перестріли бандерівці, сказали, щоб забирався з села, – повторював скалічений педагог.

Відкрили кримінальну справу за фактом замаху на життя вчителя, але так нікого й не знайшли. У селі здогадувалися, хто це зробив, але свідків не було, та й потерпілий наполягав на своєму.

Після тривалого лікування Дмитро з дружиною Ганною тихенько зібралися й поїхали з села. А через два місяці – у жовтні 1949-го – Галина народила хлопчика, якого відразу охрестили «москаликом».

Повернувся з госпіталю її безногий чоловік. Коли фронтовик напивався, то кричав на дружину: «Вчительська курва!», але дитини ніколи не зачіпав.

***

На початку 1980-х років по центральному телебаченню показували такий сюжет: сліпий учитель із Донецької області розповідав про те, як після війни він працював в одному селі на Волині.

А йому за те, що вчив поліських дітей російській мові, бандерівці випалили кислотою очі. Тої миті я пригадав ту давню історію, яка трапилася у моєму рідному селі у 1949 році...

Віктор Мазур

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: кохання, Життя
В тему