Старше покоління добре пам’ятає, як після Другої світової війни на Західну Україну прислали на роботу спеціалістів зі Сходу: вчителів, лікарів, інженерів.
У велике поліське село Рожищенського району Волині потрапив Дмитро – молодий симпатичний викладач російської мови й літератури – родом із Донецької області. Жив він у самотньої баби Варки. Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
Оскільки час був тривожний, то відразу після уроків учитель поспішав додому, а вечорами нікуди не виходив. З місцевими дівчатами Дмитро не спілкувався. У селі жартували, що «москалик» – так його називали місцеві – зачахне без жіночої ласки.
На початку літа 1947 року в село приїхала за розподілом випускниця медичного училища Ганна. Тихенька й скромна фельдшерка не була красунею, проте чимось притягувала до себе.
Дмитро став щодня заходити у медпункт, розташований у звичайній сільській хаті. Господарів чекісти вивезли на Сибір за зв’язок із повстанцями, і тепер там жила й приймала селян молода медичка.
Двоє самотніх людей у чужому для них селі швидко знайшли спільну мову. А через декілька місяців фельдшерка й «москалик» розписалися. Дмитро перебрався до Гані у медпункт.
Напередодні Першого вересня педагог ходив із хати в хату й складав списки дітей шкільного віку. Село велике, тож, доки дістався до хати, в якій жила дружина фронтовика Галина, вже стемніло. В цієї красуні було двоє дітей. Її чоловік на війні отримав важке поранення, втратив ногу й лікувався у воєнному госпіталі в Києві. Жінці подобався стрункий і симпатичний учитель, і вона запросила його повечеряти...
Того вечора Дмитро залишився у неї, а Ганна до ранку аж запухла від сліз. Дружина вже думала, що чоловіка захопили повстанці. І розпочалося в учителя життя на дві сім’ї. Тільки темніло – він збирався до коханки. Так тривало два роки.
Медичка і просила, і молила, але він був невблаганним. Якось крикнув:
– Народи мені сина, тоді перестану ходити до Галі!
Ганя не могла завагітніти, й тепер Дмитро став їй цим докоряти. А коханка заявила, що чекає дитину. Чоловік Галини прислав із госпіталю вісточку й повідомив, що в нього розпочалася гангрена і йому ампутували другу ногу. Коли заживуть рани, то нарешті повернеться додому...
Несподівано Дмитра викликали в райком партії. Хтось зі школи доніс, що він, маючи законну дружину, ночами ходить до коханки, про це знає все село, а педагог-комуніст таким чином ганьбить високе звання радянського вчителя.
Виховну бесіду проводив другий секретар.
– Що за бордель ви там влаштували – любовний трикутник, ще й з дружиною фронтовика-інваліда? Ми до вас уважно приглядалися, на засіданні партбюро товариші рекомендували вас зарахувати в кадровий резерв.
З нового року плануємо забрати вас на роботу в райком. Нам потрібні грамотні спеціалісти – молоді й перспективні. Якщо ще хоч один «сигнал» про аморальну поведінку – вважай, що твоя кар’єра так і закінчиться у тому селі, – завершуючи розмову, секретар перейшов на «ти».
А коли приголомшений і розгублений Дмитро виходив із кабінету, райкомівець додав:
– Бачив якось твою Галю. Гарна й пишна, як квітка, але матимеш цілий букет, коли будеш працювати у нас.
У село вчитель-коханець повертався пішки. Потрібно було вибирати: або Галя й дитина, або Ганя і кар’єра. Третього варіанта йому не запропонували. Зайшовши до хати, вирішив, що до коханки більше не піде.
Через сусідського школярика передав Галині записку, а той відразу приніс відповідь: «Прийди сьогодні ввечері, хочу попрощатися, бо виїжджаю з села до тітки у Вінницьку область».
«От і добре, що все так складається», – зрадів Дмитро.
Тільки смеркалося, він знайомою стежиною попрямував до Галі. Вона зустріла його, ніби нічого й не трапилося. Мовчки поставила вечерю на стіл. Чоловік почав помаленьку їсти, не знаючи з чого розпочати розмову. Галина випередила його:
– Не треба нічого пояснювати. Я їду до тітки, мене там ніхто не знає, народжу дитину...
Задоволений і здивований, що не довелося виправдовуватися, Дмитро повеселішав й приліг на тапчані. Він, знаючи вибуховий й запальний характер коханки, яку боялися у селі, очікував скандалу...
Учитель вже задрімав, але за мить зірвався на ноги від жахливого болю. Галина щось рідке хлюпнула йому в обличчя. На третій день Дмитро отямився в районній лікарні. Провідати його прийшов другий секретар із начальником міліції.
– Хто тебе облив кислотою? – допитувалися вони.
– Біля річки ввечері перестріли бандерівці, сказали, щоб забирався з села, – повторював скалічений педагог.
Відкрили кримінальну справу за фактом замаху на життя вчителя, але так нікого й не знайшли. У селі здогадувалися, хто це зробив, але свідків не було, та й потерпілий наполягав на своєму.
Після тривалого лікування Дмитро з дружиною Ганною тихенько зібралися й поїхали з села. А через два місяці – у жовтні 1949-го – Галина народила хлопчика, якого відразу охрестили «москаликом».
Повернувся з госпіталю її безногий чоловік. Коли фронтовик напивався, то кричав на дружину: «Вчительська курва!», але дитини ніколи не зачіпав.
***
На початку 1980-х років по центральному телебаченню показували такий сюжет: сліпий учитель із Донецької області розповідав про те, як після війни він працював в одному селі на Волині.
А йому за те, що вчив поліських дітей російській мові, бандерівці випалили кислотою очі. Тої миті я пригадав ту давню історію, яка трапилася у моєму рідному селі у 1949 році...
Віктор Мазур
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
