19 Жовтня 2019
Новини

Хлопчика, якого переїхав КамАЗ, від інвалідності врятувала селянка-костоправ

Хлопчика, якого переїхав КамАЗ, від інвалідності врятувала селянка-костоправ

Любов Костянтинівна Чапко нещасний випадок із сином Сергієм згадує, як страшний сон, хоча з того часу минули 46 років. Хлопчику було 1,7 місяця, коли сталася біда: багатотонна машина переїхала її дитя. Та Господь руками баби-костоправа поставив Сергійка на ноги, і хлопець до сьогодні повноцінно живе.

Молода сім’я Чапків у 1972 р. отримала квартиру в селищі Люблинець, що в Ковельському р-ні Волині. Василь Мефодійович разом із дружиною Любою, прийшовши з роботи, займалися домашніми справами, а їхнє чадо разом із чужими дітьми гралося у дворі на великій купі піску. Батьки виглянуть у вікно, подивляться, як там бавляться дітлахи, – та й знову щось роблять своє.

Любов Чапко

Того нещасного дня сусід Чапків великою вантажівкою привіз зерно до свого сарайчика, що був неподалік будинку. Більшенькі дітки, побачивши машину, порозбігалися в різні сторони. А маленький Сергійко, якому навіть двох років не було, залишився сидіти на купі піску. Машина велика, гуде – шофер, здаючи назад, не чує, як кричать люди, що під авто дитина. Водій подумав, що люди кричать, аби він проїхав трохи вперед. Тієї миті хлопчик опинився посередині машини – між колесами. А потім авто стало здавати назад… і переїхало Сергійка.

Батьки, зачувши крик, миттю вискочили з квартири на вулицю. Хлопчик лежав втоптаний машиною у пісок, але живий. Швиденько витягли дитя і тією ж вантажівкою повезли у Ковель на «швидку». Лікарі обстежили маля: всі внутрішні органи були цілими, тільки розчавлені таз і ніжки. «Замурований» у гіпс малий Сергійко пролежав у лікарні увесь місяць – та результатів ніяких. Хлопчик не ходив і не рухав ніжками.

З великим розпачем і сльозами мама з татом забрали синочка додому. Думали-журилися: а що буде далі? Хтось із людей підказав Любі і Василю їхати до баби-костоправа, що жила в с. Кличковичі Турійського р-ну на Волині, яка рятувала багатьох людей від каліцтва. Взяли машину і поїхали з дитям за вказаною адресою.

Бідна перелякана бабуся вже не хотіла приймати людей, бо після того, як «складала» завалених шахтарів із Нововолинська, якісь хулігани увірвалися до неї в хату, пограбували і дуже побили. Добре, що хоч живою залишили. Шахтарі, коли видужали, несли на руках свою рятівницю селом. А якісь безсердечні нелюди мало життя її не позбавили. Думали, що гірники їй мільйони заплатили.

Та, побачивши нещасне змучене хлоп’ятко, бабця зжалилась над ним і сказала: «Давайте його сюди…» За місяць перебування в лікарні все неправильно зрослось. А бабуся взялася по-своєму ремонтувати Сергійка. Поклала його на дерев’яний тапчан і, як яєчну шкаралупу, руками поламала-поламала, правильно склавши кожну кісточку, та й обв’язала дитя тугенько простирадлом.

А потім каже: «Через три дні розв’яжете його, і він сам піде». Чапки не вірили бабусиним словам. Як таке може бути: увесь місяць пролежав хлопчик у лікарні і не пішов, а тут через 3 дні буде ходити? Любов Костянтинівна все переживала, що її син буде калікою, та бабуся-костоправ підбадьорила її, що все буде гаразд – хлопець ходитиме.

Старенька наказала, щоб удома клали спати тільки на дошки або підлогу – на щось тверде. А ще сказала: «Везти машиною дитя не можна, а тільки нести на руках…» Це, щоб не нарушити того, що склала сільська бездипломна дохторка. Вона навіть грошей не взяла за свою роботу.

Несли по черзі: то тато, то мама, то чоловік, який їздив з ними за проводиря. А це немалий шлях – 10 км. І ось настав час розмотати Сергійка. Батьки, щоб краще зрослися кісточки, розмотали синочка не на третій день, як казала бабуся – а на п’ятий. І… не повірили своїм очам! Сергійко став на ніжки і пішов! Сльози радості та вдячності навернулись батькам на очі.

Дорослий Сергій Чапко із власною донькою

…Потім був виїзний суд над шофером, який переїхав дитя. На суд приїхали навіть лікарі, які лікували маленького пацієнта. Роздягли дитину і крутили на всі боки, не вірячи своїм очам, що за 3 дні хлопчик став на ноги. Шоферу присудили оплатити лікування дитини, хоч він і без суду допомагав.

– Дякувати Богові, що все так добре скінчилося, – каже Любов Костянтинівна.

Зараз сину 49 років, одружився, має дорослу дочку і живе повноцінним життям. А про те, що було колись із ним, і не пам’ятає. Лише матері (бо батько уже покійний) час від часу спливають в думках події того часу, і вона вдячна Богу, що руками бабусі-костоправа Він зцілив її сина. Слава і подяка Йому за це!

Галина ОЛІФЕРЧУК

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: народна медицина
В тему