Красуня школи, за якою увивалися всі хлопці школи, відшила закоханого паруба, а він розлютився і… став мільйонером.
«Знову він витріщився!» – сердилася Люба. Бо однокласник Назар постійно зиркав на дівчину. А зараз узагалі: навіть погляду не відвів, коли Люба скорчила йому кислу міну!
«Ну, все Любко, – жартували дівчата на перерві, – оце школу закінчите – і Назар поведе тебе під вінець. Він тобі розумні книжки читатиме, а ти йому будеш окуляри протирати».
Від таких жартів Люба аж закипала. Вона на дух не переносила очкариків. А тим більше – таких, як Назар: волоссячко прилизане, нігтики підстрижені, сорочечка на верхній ґудзик застебнута. Тьху!
Та хлопцеві до того було байдуже. На всі Любині вибрики він тільки усміхався. І зрештою настільки осмілів, що на випускному вечорі запросив Любу на повільний танець, міцно вхопив за тонкий дівочий стан, і лише тремтіння його пальців видавало, що хлопець хвилюється.
– Любо, – розпочав Назар, щойно вони закружляли у вальсі, – ти мені дуже подобаєшся.
– Та невже!? – пирснула Люба. – А я думала, що ти на мене витріщаєшся, бо я тобі невизначені інтеграли нагадую.
– От знову ти… – запнувся Назар, але за мить опанував хвилювання, міцніше взяв Любину долоню в свою руку і продовжив: – Любо, я люблю тебе ще з першого класу. Думав, із часом усе минеться. Але зараз я жити без тебе не можу, постійно думаю про тебе. Щоранку я приходив до школи першим, бо раптом і ти прийдеш раніше, та ми разом будемо у класі, будемо дихати одним повітрям і разом сміятися з жартів однокласників. Що ближче було до випускного, то більше я думав: як буду без тебе далі? І ось тепер вирішив: якщо ти приймеш мою пропозицію – давай одружимося.
Люба витріщила на Назара очі. На подібне вона зовсім не очікувала. Та й як міг він, очкарик, припустити, що вона – перша у класі красуня – погодиться на шлюб із ним?!
– Я знаю, що ти зараз думаєш, – без слів зрозумів хлопець. – Думаєш, як можу я, заучка в окулярах, припустити, що ти – найгарніша дівчина нашої школи – вийдеш за мене. Але повір: ти про це не пожалкуєш. Я в повітрі перевернуся, я зверну гори, я буду пахати вдень і вночі, щоб ти була щаслива зі мною.
– Ти це зараз серйозно?! – скривилася Люба. – Та мені з тобою навіть цілуватися гидко, не кажучи вже про щось інше. Та й що може дати мені такий, як ти? Зарплату вчителя з мрією про зарплату завуча? Оце ти загнув!..
Пісня вже давно закінчилася. Люба вже кілька хвилин, як стояла в колі дівчат, щось їм розповідала, вони зиркали в бік Назара й реготали на весь зал. А хлопець як укопаний стояв і не міг повірити, що він зізнався у своїй любові.
«Нащо?! Нащо я це зробив?!» – пульсувало в голові. Від отого дівчачого реготу він ладен був крізь землю провалитися. Але було вже пізно щось міняти.
Чим закінчився випускний – Назар не бачив. Підібравши слушну мить, він тихенько пішов із гулянки. Крокував нічною вулицею і думав: а, може, з моста та в воду? Але тут же згадував маму, яка виховувала його з двох років сама і яка жила тільки заради сина.
«Ні, Любо, я тебе провчу! – стиснув Назар кулаки. – І ще ти пошкодуєш, що так підло зі мною повелася!»
«Дивися, не розтань від баксів!»
– Бож-ж-же мій, двадцять років! – вголос дивувалася Люба, укладаючи волосся в модну зачіску. – Здається, ніби вчора був той випускний, а вже збираємося на такий ювілей. Цікаво, як хто з наших прилаштувався в житті?
– Ну, найбільше «поперло» вашого олігарха, – підтримав розмову Любин чоловік. – Це ж скільки бабла треба мати, щоб замовити цілий ресторан, всіх запросити і ні копійки з вас не взяти.
– Ти знаєш: я сама в шоці! Ще два рази перепитала в Наташки, чи то наш очкарик-Назар і чи нічого дівчата не наплутали.
– Ти дивись! А то поманить баксами і розтанеш, як шоколадка, – жартома попередив чоловік, хоча насправді він добре знав, яка його Люба ласа до грошей.
– От придумав: та в Назара навіть у юності не було на що глянути. А зараз то взагалі: облисів, мабуть, від своєї науки, присліпкуватий став і пузо відростив, – пхикнула Люба і задоволено покрутилася перед дзеркалом. Бо на свої 37 вона справді виглядала шикарно!
Був очкариком, а став красенем!
Щойно Люба зайшла до ресторану й оцінила однокласниць, заспокоїлася: її декольте було найглибше, груди найбільші, ноги найдовші – королева.
Сяючи посмішкою, вона підійшла до гурту однокласників. Кожен розповідав, де працює, скільки дітей має. Але музика стихла, і всі розмови припинилися, щойно до залу зайшла класна керівничка з якимось красенем.
– Це хто? Син нашої вчительки? – зашепотіла Люба на вухо однокласниці.
– Ти що, не впізнаєш? Це ж Назар!
– Хто-хто? – не второпала Люба.
– Назар-очкарик! Тільки він зробив операцію на очі, то окулярів не носить. Ну, і спортом займається, м?язи підкачав, одяг он який дорогезний. Завидним чоловіком зробився, скажи? – прошепотіла однокласниця.
Тим часом Назар підвів до почесного місця класну керівничку, попросив усіх підняти келихи і промовив вступний тост. Усі дружно підтримали його слова, випили, закусили. Вчителька промовила другий тост. Знову всі випили й закусили. І тільки Люба сиділа за столом, наче в тумані.
– Третя традиційно піднімається за любов, – підвівся з-за столу Назар. – І я попрошу підійти до мене нашу однокласницю Любу Лисицю!
– Чого сидиш? – штурхнула Любу подруга Наташа. – Олігарх кличе.
Жінка почервоніла. Біля Назара сиділа його дружина, а він кличе свою першу любов. Втім відмовити було ніяково. І Люба з келихом червоного вина стала з Назаром у центрі залу.
– Зараз я хочу випити за любов і за тебе, Любо, – врочисто розпочав Назар. – Усі тут присутні, думаю, пам?ятають, що колись я дуже любив цю дівчину. А багато хто й знає, що на випускному я зробив Любі пропозицію. Так: це виглядало смішно, по-дитячому наївно. Але Любине «ні» стало тим чарівним пенделем, який змусив мене вступити до одного з найкращих вишів, уже на першому курсі піти на роботу.
Мені було так тяжко, що ви й не уявляєте: вдень я працював, уночі готувався до семінарів, зранку біг на пари. Кожного разу, коли опускалися руки і хотілося на все плюнути, я згадував Любині слова «Що може дати мені такий, як ти?» І ця фраза знову штовхала мене працювати, ризикувати, падати і знову підніматися.
Завдяки твоєму «ні», Любо, я знайшов жінку, яка покохала мене, попри окуляри, скромність і невисоку зарплату. Завдяки твоїй підтримці, Оленко, – звернувся Назар до дружини, – ми розкрутили наш бізнес. А завдяки твоїй любові я став щасливим батьком наших двох дітей. Тому, друзі, я бажаю, аби в серці кожного жила любов. Бо навіть якщо вона не взаємна, то все одно здатна змінити все наше життя.
Буде каяття, та чи буде вороття?
Скільки Люба їхала додому, стільки думала: «І нащо тоді, дурна, фиркнула. Тож сказала би: добре-добре. А потім побачила б, чи за Назара виходити, чи хтось би кращий підвернувся».
Всю ніч Люба картала себе, що так легковажно профукала мільйони. Та вже наступного ранку в її голівці визріла ідея-фікс. «А що, як спрацює?» – посміхнулася до себе жінка, взяла мобільний телефон і написала Назарові повідомлення: «Привіт! Ми вчора нормально і не побалакали. Зустріньмось десь на каві…».
Однак Назар так і не прочитав її повідомлення.
Ксенія Покровська
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
