Життя

Майстриня виготовляє скульптури з сухих трав

Майстриня виготовляє скульптури з сухих трав

Свого часу наші предки залюбки виготовляли скульптури із сіна. І нині цю справу продовжує відома далеко за межами України майстриня Анна Бойко-Дергай, керівник зразкової студії «Дивосвіт» Берестечківського будинку дитячої та юнацької творчості.

Детальніше – у розмові з майстринею, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– Пані Анно, коли і з чого саме розпочалося ваше захоплення та яким був перший виріб?

– Мені дуже імпонують ті вироби, які людина майструє своїми руками. Тому часто купую різноманітну літературу щодо цього, цікавлюся технікою виготовлення і згодом роблю сама. Якось я привезла з Луцька дуже цікаву книгу «Українська народна іграшка», де серед різноманітних іграшок було зображення і дитячої забавки, яка зроблена саме з трави.

Загалом же мистецтво травомотання дуже давнє і сягає своїм корінням ще часів Київської Русі. Це, на перший погляд, комусь може видатися примітивізмом, однак коли бачиш автентичне, то починаєш розуміти красу та рівень культури того народу, який це творив.

Зрештою, торкаючись глибини, наче відриваєшся від буденності і занурюєшся у світ пращурів, розумієш їхні світогляд, уподобання та бажання. Тож, залюбувавшись зображеним виробом, вирішила і собі спробувати змайструвати такий же. Так з'явилася кізочка з сіна. Пізніше були ангел, різноманітні тварини. Відтоді час від часу і займаюся виготовленням подібних виробів.

– А як саме готуєте сировину для роботи? Мабуть, це не зовсім проста справа.

– Звісно, адже для того, щоб вироби вийшли рівними з красивою однорідною фактурою і плавними кутами, то до заготівлі сировини потрібно підійти дуже відповідально. Передусім я звертаю особливу увагу на траву, яку згодом коситиме мій чоловік. У цій траві не повинно бути надто високих і твердих стеблин. Також там не має бути кропиви, рослин із великими листочками, різноманітних колючок. Річ у тім, що усе це згодом доведеться вибирати і викидати.

Дуже важливо вибрати час для косіння, оскільки найкраще косити траву тоді, коли вона трішки волога, тобто вранці, коли ще не висохла роса, або ж після дощу. А сушити її, навпаки, потрібно на осонні, причому слід часто перевертати траву, щоб вона гарно висохла і мала природний колір. До речі, на ніч траву, яка сохне, варто забирати під навіс, або  ж, склавши в стіжки, накрити від дощу.

– Невже усі ці тонкощі є такими важливими для роботи?

– Якісна сировина – запорука успіху, адже добре просушене сіно має чарівний аромат, його легко гнути, що дуже важливо, а також воно має зеленуватий колір, а не той вицвілий та вигорілий на сонці, як це часто буває, коли траву сушать неправильно. Сіно, яке добре просохло, потрібно покласти до приміщення, або на горище, де воно і дозріватиме, і зберігатиметься.

В тому випадку, коли сіно хоча б трішечки недосушене, тобто, беручи його в руки, я відчуваю, що там є сируваті ділянки, то воно згодом може покритися пліснявою. А ще така сировина втрачає свій аромат. Трапляється, що трава, яка надто довго була на сонці, пересушується, і для роботи воно також не годиться, оскільки буде кришитися просто в руках.

Також я заготовляю і додаткову сировину, яка, можна сказати, має більше декоративне значення. Це різноманітні китиці з хвоєю, кора, листочки, квіточки. Зокрема, з м'яти, меліси, адже саме ці трави є дуже ароматними, і, вплітаючи їх у вироби, я отримую і своєрідний освіжувач повітря. Особливо в холодні місяці приємно підійти до травомотанки і, вдихаючи аромат, насолоджуватися нею та згадувати літо.

– А якою є сама технологія виготовлення таких виробів?

– Вона не є надто складною, однак потребує уваги та терпіння. Якщо мова йде про великі за розмірами вироби, то в таких випадках я використовую каркас із гілок ліщини чи іншої деревини і вже на них мотаю сіно. Саме так ми разом зі своїми учнями зі студії декоративно-ужиткового мистецтва «Дивосвіт» при Будинку учнівської та юнацької молоді виготовляли козу, «ріст» якої – понад метр.

Обряд «водіння кози» є однією з найдавніших різдвяних містерій. Вона відбувається на свято Маланки та Василя, тобто 13 – 14 січня. У ці дні гурт хлопців ходить від хати до хати із символічною восьмикутною зорею-провісницею і, звичайно ж, козою. Ми спершу намалювали ескіз майбутнього виробу, тоді принесли з дому сіна, а також гілки ліщини, які стали її основою, каркасом. Робота тривала близько двох тижнів, і нам знадобилися майже два мішки сіна. Коли ж майструю невеличкі вироби, то, звісно, каркас не потрібен.

З сухої трави можна виготовити практично будь-яку форму, головне – уважно поставитися до роботи та вчасно фіксувати нові витки ниткою. У роботі також використовую пір’їнки птахів, фольгу, стрази та ґудзики. Я дуже люблю експериментувати і мрію змайструвати райське дерево, біля якого стоятимуть Адам та Єва, поміж гілок буде змій. Це дуже цікава тема, а також біблійний сюжет, котрий має глибинний зміст.

Ксенія Фірковська

УВАГА!

ПЕРЕДРУК ПУБЛІКАЦІЇ БЕЗ ДОЗВОЛУ РЕДАКЦІЇ ЗАБОРОНЕНО!

Читайте також
Все про: культура, мистецтво
В тему

Останні матеріали