Тамара і Валя хоч і рідні сестри, але зовсім різні. У селі навіть сміялися, що колись їхня мати двох різних бичків до себе підпустила. Бо Валя – спокійна, скромна, домашня. А Тамара – відірви і викинь.
Валя була у школі відмінницею. Потім із червоним дипломом закінчила інститут. За тими книжками не мала коли й на побачення піти. Тож батьки дуже переживали, щоб не зосталася в дівках, - йдеться у газеті "Твій вибір".
А Тамара бігала до клубу ще з дев’ятого класу. Красива й гостра на язик, вона мала кавалерів ледь не з усього району. Тож батьки молилися, хоч би «байстрюка не нагуляла».
Ревнощі почалися ще з весілля
Проте в житті все вийшло навпаки. Тамара так міняла кавалерів, що тепер уже думала: вже пішла б за любого-рябого, аби тільки взяв.
А от Валя після інституту повернулася до рідної школи, почала в молодших класах викладати. Якраз тоді в село прислали молодого дільничного. Володя був високим, статним, гарячим. Усі дівки за ним пищали. А йому припала до душі скромна вчителька. І десь за місяці три Володя з Валею одружилася.
Коли на весіллі молодята сиділи по центру стола, гості аж прицмокували: «Але вже пара! На все село!» І тільки Тамара зиркала на щасливу сестру, на її красеня-чоловіка й ладна була луснути від заздрощів. Бо на місці нареченої мала би сидіти вона, а не «Валька – сіра миша».
Попервах у стосунках між сестрами відчувався холодок. Особливо, коли жили разом із батьками в одній хаті. Потім Володі дали відомче житло. Тож Валя з чоловіком стали мешкати окремо. З часом і Тамара пурхнула з-під батьківського крила. Бо після смерті баби лишилася добротна дерев’яна хата. То чого мала пустувати? Тож батьки, Валя, Володя – всі дружно помогли Тамарі зробити в хаті ремонт, побудувати нового хліва. І так рідні сестри стали ще й сусідками: якщо навпростець через город – то хвилин сім ходьби було від їхніх будинків.
Ще кращі стосунки стали між жінками, коли Валя народила сина, а потім – дочку. Тамара приходила бавити племінників, частенько забирала їх до себе. Особливо коли хворіли, а Валя мала бігти на роботу.
Щоб віддячити Тамарі за підтримку, Володя помагав їй по господарству: сіно косив, дрова рубав, техніку ремонтував. У селі навіть підколювали, що розвів собі гарем. Та Володя у відповідь тільки сміявся: «А ви що – й собі так хочете?»
Вагітна, але від кого?
– А ви чули? – гуторили баби під магазином. – Тамара Шевцьова вагітна!
– Та ви шо? І від кого?
– А хто її відає? Ніби ж крутила з тим бізнесменом, що в райцентрі.
– Але ж то коли було? Як він до неї приїжджав, то я добре його машину чула. А то вже з пів року мотор не гудів. Чи, мо’, й більше.
– Хто її там відає – ту молодьож. Я Тамару на автобусній зупинці не раз бачила. Вона казала: «До райцентру їду». Може, до бізнесмена?
Та розмова миттю стихла, щойно до магазину підійшла Тамара з чималеньким животом. По тому, як баби зміряли її з ніг до голови, Тамара здогадалася: про неї пліткували. Але їй було наплювати. Бо у свої сорок років Тамара, якби не хотіла дитини, знайшла б сто і один спосіб не вагітніти. Проте вона вирішила: якщо вже не доля вийти заміж, то хоча б дитину собі народить.
Відтак гордо Тамара підняла голову, привіталася до бабів, купила, що треба, в магазині. А дорогою додому зайшла провідати сестру.
– Тамарцю, а чому ж ти не попередила? Навіть не маю, чим тебе пригостити. Хіба вареників розігрію? – забігала по хаті Валя.
– Та нічого я не хочу. Нудить із ранку до вечора, – скривилася Тамара.
– Ну, нічого. Десь має пройти. На якому-то ти вже місяці?
– На шостому.
– Слухай… Я вже давно хотіла спитати… Ти тільки не нервуйся, добре?.. А батько дитини знає, що ти вагітна?
– Знає.
– І від дитини не відмовляється?
– Ні.
– То, може, якщо не весілля, то хоча би розпишіться з ним? Ну, щоб дитина батька мала, – обережно запропонувала Валя.
Тамара глянула на сестру й гірко усміхнулася:
– Не буде в нас нічого. Бо він… жонатий.
Валя ледь не впустила пательні з варениками. Бо чого-чого, а такого вона не чекала. Кинулася до сестри, обійняла і промовила:
– Не переживай. Ми з Володею тебе не лишимо. Все, що треба, поможемо. Якось воно буде…
Тамара у відповідь не промовила нічого. Обняла сестру. І гірко заплакала.
І тільки «султана» все влаштовувало
Після народження Соломійки (так Тамара назвала донечку) дві сестри жили, як одна сім’я. Зварить Валя їсти – несе Тамарі. Купить Володя зерна, цукру, борошна – везе до Тамари. А оскільки саме він став хрещеним батьком Соломійки, то балував малу, наче рідну.
– Ти би, Валю, приглядалася до свого чоловіка. Бо щось він частенько до Тамари заїжджає, – стали сусіди радити жінці.
– А ще чого придумайте! – відмахувалася Валя. – У мене одна-єдина сестра. Вона сама з маленькою дитиною. То нам її як – кинути напризволяще?
Але всі ті поради, шушукання, натяки загнали Валі в серце добрячого черв’яка сумнівів. Мимохіть вона стала зауважувати, коли чоловік повертається додому, як часто провідує Тамару із Соломійкою, з яким настроєм від них повертається. І результати цих спостережень загнали Валю в іще більші сумніви. Вона, бідна, втратила сон і апетит, на роботі була розсіяна, до дітей і чоловіка гарчала. А потім урешті вирішила: ану-но влаштую чоловікові перевірку. І з такими намірами пішла до Тамари.
– Слухай, сестро, стидно признатися, але кажуть люди, що мій Володя ходить наліво, а точніше – до тебе, – сказала, зібравшись із духом.
Тамара ледь не обімліла. Дивилася на сестру і не знала, що сказати. Валя сприйняла цей погляд за здивування і тому продовжила:
– Ясно, що то все брехня. Але я мушу провести перевірку. І ти мені в цьому поможеш.
– Як це ти собі уявляєш? – зробила Тамара ще більші очі.
– Та дуже просто! Ти зараз подзвони Володі, попроси, щоб терміново заїхав. А коли він зайде в хату, потягнеш його в ліжко і запропонуєш віддатися.
– Ти геть здуріла?! – не вірила Тамара. Проте Валя не відступала і таки вмовила сестру на експеримент.
Невдовзі під вікнами загудів мотор Володиної службової машини. Валя тут же сховалася за двері. А Тамара, як і домовилися, сіла на ліжко, вивалила ляшки, розстебнула халата так, щоб груди були зверху, і стала чекати.
Володя забіг у кімнату, побачив майже голу Тамару й… завмер.
– Привіт… А що тут відбувається? – запитав із порогу.
– Заходь-заходь. Якраз тебе чекаю.
– Тамаро?!
– А що такого? Я молода, ти молодий. Хату на замок – і ніхто нічого не побачить.
– Тьху… – сплюнув Володя, розвернувся і як обшпарений, побіг до службового авто.
Не встигла його машина від’їхати від хати, як Валя вийшла з-за дверей і кинулася дякувати сестрі. Щоб зам’яти цю неприємну ситуацію, дістала із сумки пляшечку домашнього вина, цукерки. І поки виставляла це все на стіл, не помітила, як до хати зайшов Володя, почув розмову двох сестер, навшпиньки вийшов із будинку і помаленьку поїхав на роботу.
А ввечері, доки Валя, спокійна й задоволена, перевіряла вдома шкільні зошити, Володя знову зайшов до Тамари. Тільки крадькома, без машини і під покровом сутінок. Зробив із Тамарою те, чого не завершив удень. Бо давно вже вони були коханцями. І дитину Тамара народила від нього. І за хресного спеціально взяла. І з хати він вибіг тільки для того, щоб подзвонити на роботу й попередити, що затримається. А Тамара погодилася на розіграш сестри, бо вже давно чекала, що колись Валя зловить Володю на гарячому, вижене, а вона, Тамара, прийме і заживуть вони щасливо. Правда, у Володі були інші плани. І гарем із двох сестер і трьох дітей його цілком улаштовував.
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
