Адам зі своєю Ганною були парою на все село. Молоді, красиві, заможні. Ганна – дуже моторна жінка. Адам – спокійний і покірний. Так і жили: Ганна керувала, Адам виконував. А що батьки помагали молодятам, то невдовзі подружжя мало і добротну дерев’яну хату, і хлів із корівчиною та поросятами, і добрячий шмат поля.
Про це йдеться у газеті "Твій вбір".
Ганна встигала всюди: і дітей народжувати, і за хазяйством дивитися. А де не встигала, туди свого Адама посилала. Відтак через десять років у пари вже зростало четверо дітей, з’явилася пара коней, якою Адам за гроші обробляв людям поля. Батьки подарували хорошу свиноматку, тож Ганна регулярно їздила на базар продавати поросят.
Коли діти підросли, Ганна з Адамом подбали, щоби дві доньки та два сини поїхали здобувати в інституті освіту. Старша з доньок, Марія, стала вчителькою. Старший син, Андрій, – військовим. Олена пішла в торговельний. А молодший, Юрко, вивчився на інженера.
«Воно ніби й добре, що діти будуть учоні. І життя в гОроді, як не крути, а легше. Тільки хто ж вас на старості доглядатиме?» – завів мову кум, коли прийшов на гостину. «О-о-о! До старості ще дожити треба!» – засміялася Ганна. «Та й хтось із дітей таки переїде, – висловив сподівання Адам. – Для того ми й нову хату почали будувати». Проте кум у те не вірив: «Зараз така молодьож, що їх і пряником до села не заманиш». – «Чого ж? – не погоджувалася Ганна. – Хіба погано буде в селі Марійці вчителювати або Оленці – в магазині торгувати. Навіть молодший, Юрко, міг би з нами жити, а в місто на завод їздити ті двадцять кілометрів. Ми б йому якого жигулика купили».
Проміняли село на «городське» життя
Проте не так вийшло, як батьки хотіли. Бо Марія зустріла в інституті хлопця, який, коли зайшла мова про одруження, попередив: щойно отримає диплом, зразу поїде до дядька в росію – на нафтові вишки. «То ти що, Марійко, поїдеш до кацапів на ті морози?» – не вірили батьки почутому. – «Та там повно українців! – стала заспокоювати Марійка. – Рік-другий попрацюємо, заробимо грошей і повернемося». Але хороші зарплати і двокімнатна квартира зробили свою справу. Тож Марійка з чоловіком лишилися жити на півночі росії навіть після народження дітей і не збиралися повертатися ні до України, ні тим паче – в село до батьків.
«Андрію, а ти що думаєш далі робити?» – запитали батьки, коли син приїхав у відпустку. «Якщо ви про женячку, то поки не планую. А якщо про службу, то мене мають перекинути кудись подалі. Куди точно – ще не кажуть. Але в Україні лишитися навряд чи вдасться. Принаймні зараз».
Коли провідати батьків приїхала Оленка, то на пропозицію лишитися в селі і працювати в магазині дочка аж пирхнула від сміху: «Ви що, реально думаєте, що я лишуся в цій дірі? От найшли дурочку! Я зараз познайомилася з одним мужчиною, який працює в облспоживспілці. Він обіцяв мені підібрати тепленьке місце. Так що сільський магазин явно не входить у мої плани».
«Юрку, дитино. Ми з батьком скоро нову хату добудуємо. Відпрацюєш в інституті свою практику – і давай до нас. Голова колгоспу казав, із радістю візьме тебе на роботу», – зателефонувавши до сина із сільської контори, просила Ганна. «Та мене відправляють на практику аж до Маріуполя. То не знаю, коли звідти вернуся», – сказав Юрко по телефону, і зв’язок перервався.
Поки гостювали, то все майно розділили
Аж десять років стояла у центрі села новенька хата Ганни та Адама. Вона все чекала, аби хтось із дітей до неї заселився. Але даремно. Благо, що діти не забували батьків: телефонували, надсилали листи і вітальні листівки. Коли в кожного діти підросли, стали їх привозити на канікули в село.
Аби внукам був курорт у діда з бабою, майже пів року Ганна з Адамом били кабанів, у банки закривали ковбаси, тушківки, паштети, на літо завжди тримали табун гусей, зо 20 індиків, зо 30 курей.
«А що, вже скоро ваша банда нагряне?» – жартували сусіди, коли бачили, скільки Ганна з Адамом усього заготовляють на літо.
«Аякже! – сміялося у відповідь подружжя. – П’ятнадцять душ спробуй прогодуй!» Бо й справді: коли одночасно збиралися дочки з синами3, зяті з невістками та ще й онуки, то хата ставала схожа на рукавичку, а спати стелилися і на підлозі, і в клуні на сіні.
І от коли одного літа всі якраз були у зборі, Ганна з Адамом зібрали сімейну раду: «Слухайте, діти, ми з вами тут тулимося, а новенька хата стоїть пусткою. Давайте обсудимо, чи планує хтось біля нас жити. Бо ми ту хату доглядаємо, щороку пропалюємо. А кому, скажіть?»
Діти поглянули одне на одного і по черзі стали відповідати:
– Ми будемо лишатися там, де й живемо, – сказала Марія3. – До морозів уже звикли. Пів року день, пів року ніч – теж нам нормально. Так що ця хата нам точно не треба.
– А я мамо, вже свій дім будую, – продовжив Андрій. – Мене ж, я вам казав, перевели до Криму. Дали земельну ділянку не далеко від моря. Так що, коли хату закінчу, будемо кожного літа відпочивати в мене всі разом. Я спеціально кожному по кімнаті вділю.
– Я тим більше в село не збираюся, – сказала Олена. – В мене зараз свій бізнес. Маю пару точок на базарі. Мотаюся то в Польщу, то до Хмельницького на ринок, то в Чернівці. Так що ваша хата мені точно не треба.
– А мені і в Маріуполі добре. Дали трикімнатну квартиру. Місяць тому призначили начальником цеху. Так що я би радив нову хату продати. І не треба вам буде за нею доглядати, – запропонував Юра.
– Класна ідея! – підхопила Олена. – І якщо нікому та хата не потрібна, гроші за неї можна розділити порівну між усіма нами. А що? Я би не відмовилася. Відкрила би за них іще пару точок на ринку.
– А я би швидше добудував хату, і ми б усі мали, де відпочивати кожного літа, – підтримав Андрій.
– Ми не проти, – підхопила ідею Марія з чоловіком. – Якщо треба, позичимо Андрієві гроші, щоби швидше можна було відпочивати біля моря.
– О, то якщо так, хай і моя частка буде Андрієві, – підхопив Юра. – Бо в Маріуполі море не таке, як у Криму. Та й із ріднею буде, де зустрічатися.
Ганна з Адамом тільки сиділи й очима кліпали. Бо ось так, за декілька хвилин, їхні діти вже і хату продали, і гроші розділили, а батьківської думки навіть не запитали.
Продовження в наступному номері
Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
