Життя

Не змогла народити власних дітей і стала мамою для шістьох сиріток

Не змогла народити власних дітей і стала мамою для шістьох сиріток

Нині в будинку Маргарити Влади гамірно і весело. Адже шестеро діток допомагають мамі, залюбки читають, граються. Хоча ще чотири роки тому все було зовсім по-іншому.

– Через проблеми зі здоров’ям я не могла народити дітей, – розповідає господиня із с. Довга Гребля, що на Чернігівщині. – Говорила з чоловіком про всиновлення, однак він був категорично проти. Згодом ми розлучилися. І я, залишившись одна, вирішила все змінити. Перш за все поміняла ім’я і стала Маргаритою Владою. Далі забрала з реабілітаційного центру 12-річну Альону та 4-річного Руслана. Коли ми їхали додому, діти були насторожені дуже. Та й спершу Руслан все не міг наїстися та кричав спросоння.

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір". 

– Руслан першим почав називати мене мамою. Його сестра Альона спочатку сердилася на брата. Мовляв, у нас є інша мама (вона живе в Чернігівському районі). Однак коли Альону вкусила бджола, то вона прибігла до хати й кричала: «Мамо, мамо!» – усміхається згадуючи Маргарита Влада із с. Довга Гребля, що на Чернігівщині. – Нині Руслан навчається в другому класі, а Альонка  – у Сновському ВПУ лісового господарства на кухаря-кондитера. Обоє дуже люблять читати, і я щиро цьому радію. Особливо за хлопчика, бо коли я забрала його, то він взагалі не говорив.

Торік у липні сім’ю поповнили Настя та Юрчик. Щоправда, перш ніж забрати цих дітей Маргариті Володимирівні довелось «повоювати» за них у суді. Адже їхня біологічна мама не була позбавлена батьківських прав, хоча й нічого не робила, аби дітей із реабілітаційного центру повернути додому.

– Діти були в запущеному стані, – каже прийомна мама. – Не знали, як поводитися з речами. У них було лише одне слово «хочу». Ні вихованням, ні їхнім навчанням ніхто не займався. Тому дітей повторно залишили в першому та другому класах. Нині Юрчик у другому класі, а сестричка – в третьому. Діти здібні, але з ними потрібно займатися. З рідною матір’ю спілкуватися відмовляються, бо, кажуть, вона їх ображала. Вони в мене маленькі господарі – в усьому хочуть допомогти, дуже стараються.

Якось до Маргарити Володимирівни зателефонувала фахівець із соціальної роботи. Сказала, надішле фото братика і сестрички з реабілітаційного центру. Мовляв, ви просто подивіться на них. Ледве глянувши на дівчинку, жінка зрозуміла – моя! Так у сім’ї з’явились Вікторія та Владик. Тоді ж Маргарита Володимирівна прийняла рішення створити Дитячий будинок сімейного типу. Тож у день народження Віки, а це було 12 травня цього року, діти переступили поріг будинку, де на них чекав святковий стіл, подарунки.

– У мене таке враження, наче 12-річна Віка – моя кровна дитина, – радіє жінка. – Владик дуже допитливий. Після того, як допомагав моєму брату викачувати мед, вирішив стати пасічником і мати 100 вуликів!

Заради діток жінка тримає пасіку, город, чимале господарство. Каже, що вони дуже люблять ласувати м’ясними стравами і допомагати мамі по господарству та в оселі: поскладати дрова, позгрібати скошену траву чи опале листя, почистити картоплю.

– В іншому селі живе мій цивільний чоловік, тож діти знають, що тато на роботі, – каже Маргарита Володимирівна. – І дуже чекають його приїзду. Він завжди їх вислухає, допоможе з уроками. Щоб ми могли мандрувати, придбав восьмимісний автомобіль. Також ми влаштовуємо собі так звані виховні години. Це час, коли кожен розповідає чого досягнув, відзначаємо усі добрі справи, обговорюємо різні життєві ситуації. Я прислухаюсь до дітей, до їхній бажань, бо дуже хочу, щоб вони були щасливими.

Ксенія Фірковська

 

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: історія, Життя
В тему