Життя

Сама зоставшись без тата, дарує любов дітям, яких покинули батьки

Сама зоставшись без тата, дарує любов дітям, яких покинули батьки

Колись Ксенія Гриник була звичайною дівчинкою звичайної сім’ї. Однак у 13 років вона лишилася без тата. І хоча мама намагалася компенсувати брак батьківської турботи, але дівчинка відчула, наскільки важливо дитині мати два крила – маму і тата.

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір". 

Сімейні негаразди допомогли обрати правильний шлях

Далі було ще важче. Із 15 років Ксенія вже мусила влаштуватися на роботу, щоб хоч якось допомагати сім’ї грішми.

Однак такі випробування загартували дівчину. Допомогли розставити життєві пріоритети. Додали відваги у прийнятті самостійних рішень. І коли Ксенія, вступивши до Сумського держуніверситету, збагнула, що бути фінансистом не хоче, домоглася переведення її до педагогічного університету.

Під час навчання за фахом соціального педагога та практичного психолога Ксенія почала займатися справою, до якої справді лежала душа. Навіть коли під час занять доводилося спілкуватися з людьми, які мають залежність від наркотиків та алкоголю, це не лякало дівчини. Навпаки: додавало інтересу до роботи й розуміння того, наскільки по-різному може скластися доля кожного з нас та як важливо знайти підхід до кожної людини, не залежно від її плюсів та мінусів.

 

Усе почалося з дитячих горщиків

Потім було заміжжя. Народження доньки під час навчання на п’ятому курсі. А потім один пост у фейсбуці привів Ксенію до інтернату. Коли жінка вперше їхала сюди, то зробила це більше з інтересу: побачити, як тут живуть вихованці, чим займаються. Але те знайомство зачепило Ксенію.

– Під час першої зустрічі із завідувачкою інтернату я запитала, чим би могла допомогти дітям, – пригадує Ксенія. – Керівниця трохи здивувалася: бо я ж не меценат, не бізнесмен. Тому сказала, що першим спало на думку: «Нам би 20 нових горщиків для малюків».

Аби виконати прохання, Ксенія, приїхавши додому, першим ділом написала пост у фейсбуці. І зовсім швидко побачила, як багато людей відгукнулося на її прохання та скільки з них перерахували кошти.

Тоді замість необхідної тисячі гривень вдалося зібрати 15 тисяч. І це допомогло Ксенії збагнути, скільки небайдужих людей довкола та як багато хороших справ можна вирішити, якщо цих людей згуртувати.

Тож разом привозили дітям подарунки. Допомогли зробити ремонт у дитбудинку. Ще пізніше – долучилися до облаштування дитячих майданчиків. І це при тому, що вдома у Ксенії було двоє власних дітей!

 

Наставники – не батьки, але душевно близькі люди

А потім просто волонтерити жінці виявилося замало. І минулого літа вона стала наставницею для 14-річної Наталки із Сумського дитячого будинку.

Наставництво, якщо хто не знає, – це порівняно нова для України форма взаємин із дитиною. Мета її – допомогти дитині, яка не має батьків, розібратися, яке існує життя поза інтернатом, яку професію обрати по закінченні, як загалом будувати стосунки з людьми. Наставник може обрати для такої співпраці дитину віком від двох до 16-ти років. Але найбільше потребують такої допомоги підлітки, які ось-ось підуть у самостійне життя, та не знають, як правильно робити свої перші дорослі кроки.

У ситуації з Наталкою ситуація прикра ще й тим, що дівчинка має біологічну маму і навіть знає, де та живе. Проте жінка ніколи не відвідувала своєї кровної дочки, не цікавилася її життям (хоча Наталка в інтернаті із 6-річного віку). Попри це, Наталка хоче познайомитися зі своєю мамою. І саме з наставницею Ксенією вони обдумують, як би цю мрію втілити в життя.

– Але й Наталка мені багато в чому допомагає, – додає Ксенія. – Вона прогресивна в плані соціальних мереж, різних штучок, що стосуються телефону. І коли я дякую: мовляв, якби не твої підказки, то б нічого й не знала, Наталка справді щаслива.

 

Рідні вже звикли, що мама помагає іншим дітям

Рідні Ксенії – чоловік, 12-річна донька та 4-річний син – уже звиклися з тим, що їхня мама постійно кудись їздить, спілкується з різними дітьми та дорослими, переймається проблемами, які жодним чином не стосуються сім’ї.

– Мені приємно, що, коли я спішу в дитбудинок чи інтернат, мої діти не ревнують, не дорікають, що проводжу час не з ними, – додає Ксенія. – Та й чоловік, який колись був дещо подивований моєю волонтерською діяльністю, вже давно не ставить ніяких запитань, а часом навіть допомагає.

Аби все більше людей могли долучатися до допомоги сиротам, Ксенія заснувала громадську організацію «Давайте разом ділитися теплом». Хоча найбільшою мрією жінки є створити Школу добра – заклад, де б вихованців навчали нести у світ любов та милосердя і дарувати їх не лише людям, а й тваринам та природі загалом.

Ніна Грицюк

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: історія
В тему

Останні матеріали