Життя

У лісі зламала ногу і зустріла майбутнього чоловіка

У лісі зламала ногу і зустріла майбутнього чоловіка

Грибів того року вродило так, як ніколи. І дійсно: хто таке бачив, щоб по гриби йшли з мішками? І того року таки йшли. Бо знали, що якщо і не повний, то половину мішка точно принесуть. Тож одного ранку по дари лісу пішла і Дарина.

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір". 

– Дитино, ти б таки не йшла сама, – мовила мама. – Почекай, приїде батько, то разом підете. Бо я не можу – щойно тісто на хліб розчинила.

– Мамо, я недалеко, – розсміялась донька. – Он вчора дід Микола сунув мішок таких красивих білих! А мені мішка не треба – вистачить і половини.

У лісі було так любо, що спершу дівчина йшла і насолоджувалась красою навколо. Зелені, багряні, жовті, коричневі листочки на деревах, шурхіт листя і трави під ногами. Спів птахів і вивірки, які щедро стрибали і зачаровували. Коли ж відчула аромат грибів – Дарина аж стрепенулася: галявина перед нею була наче всіяна красивими білими.

– Ой, які ж ви красені! – вигукнула вона і, вийнявши маленького ножика, почала зрізувати їх і класти в мішок. – Принесу вас додому, посушу. А з частини мама приготує начинку до пиріжків.

За приємною справою думки про невдачі, які спіткали її останнім часом, наче кудись зникли. Річ у тім, що дівчина пережила важке розлучення з коханим, за якого збиралась заміж. З Романом вони зустрічалися з першого курсу інституту. Гуляли парком, ходили в кінотеатр, разом готувалися до занять. А на третьому курсі він запропонував їй жити разом. Його мама, яка багато років працювала в Італії, вирішила купити сину квартиру.

– Нарешті будемо разом, – прошепотів він, пригортаючи її до грудей. – Їдемо до тебе збирати речі.

– А хіба так годиться? – запитала Даринка.

– Ти про що? – здивувався юнак. – А, про те, що не розписані? То нині усі так живуть. Поки так, а на останньому курсі одружимось.

Однак ні після закінчення навчання, ні через рік, ні через два після цього юнак не поспішав вести дівчину під вінець. Спершу віджартовувався, що ще не назбирав грошей на весілля, а через п’ять років сказав, що йому й так добре. Коли ж обом виповнилось по тридцять, Роман одного вечора сказав, що має серйозну розмову. Так Дарина дізналась про те, що в нього є інша, і вона, ота інша, чекає дитя.

– Сама розумієш, що ти маєш звідси піти, – мовив він. – Зрештою, так буде краще для тебе. Зустрінеш іншого. Ти ж завжди хотіла заміж.

– А її заміж ти не кличеш?

У відповідь Роман промовчав. Вона ж вхопила документи, сякі-такі речі і назавжди залишила ту оселю. Знайшла кімнату в гуртожитку. Пішла ще на одну роботу. Одне слово, робила все для того, аби не мати ані хвилини вільної для гнітючих думок. У відпустку вирішила поїхати в село до батьків. Поспілкуватися, допомогти зібрати урожай. А ще – обов’язково піти на гриби.

Отак, зрізуючи грибочок за грибочком, вона швидко наповнила мішок більше ніж наполовину. І вирішила перейти потічок. Однак дошки на старенькому місточку прогнили, і якоїсь миті нога шурнула донизу. Даринка закричала від болю. Відразу зрозуміла, що нога зламана. І це злякало найбільше. Бо ж додому було більше від двох кілометрів, а це для неї з поламаною ногою відстань просто фантастична.

Даринка спершу спробувала знайти якусь палицю, на яку могла б обпиратися. Однак, пройшовши декілька кроків, знову впала і розридалась. Ще більше в грудях похололо, коли пригадала, що телефон навмисно залишила вдома. Мовляв, щоб не загубити в лісі.

– Тьотю, що з вами? – почула враз поруч. – Ви впали і вам боляче?

Біля неї стояло двійко дівчаток-підлітків. Гарненькі, дуже скромно одягнені, а в руках – кошики, повні грибів.

– Тату! Йди скоріше сюди, – почала кричати одна з них. – Тут тьотя плаче.

– Яка ще тьотя? – почулось в стороні. – Ксеню, Алічко, де ви?

– Ми тут, татусю, йти сюди.

За декілька хвилин з-поміж дерев з’явився високий чорнявий чоловік. Він поставив картату сумку, яка також була повна грибів, і кинувся до Дарини.

– Що трапилось? – запитав. – Болить нога? Ой, вона зламана.

Так Дарина познайомилась із Миколою. Він зателефонував своєму приятелю, з яким приїхав по гриби і який і відвіз її в райцентр у лікарню. Там їй зробили рентген, наклали гіпс. І наступні дні дівчина проводила вдома. То нанизувала на нитку гриби, які приносили з лісу батьки, то ліпила вареники. Та й хіба далеко підеш зі зламаною ногою?!

Яким же було її здивування, коли одного дня через вікно побачила, як у двір зайшли дівчатка, котрі помітили її в лісі. А з ними – і їхній батько, який ніс у руках її, Дарини, кошик.

– Добрий день! – усміхнувся до неї. – Ось доньки знайшли і стверджують, що то ваша. Як почуваєтесь?

– Добрий день! – відповіла вона. – Дякую. Якось не дуже. Бо ж планувала активну відпустку, а вона он якою вийшла. Дякую за кошик – точно мій.

В той час її мама принесла чай і чималу тарілку з пиріжками, яку діти обліпили, наче мухи мед. З лісу саме прийшов батько, тож чаювання переросло у вечерю. Коли ж Дарині зняли гіпс, Микола з доньками запросив її на морозиво. Опісля вони ще зустрічалися вдвох, і одного вечора він зізнався їй у коханні і запропонував стати його дружиною.

– Відколи моя дружина померла, мене пробували вмовити на одруження, проте я хотів, аби майбутня дружина подобалась не лише мені, але й моїм донькам, – сказав він. – І ти, Даринко, припала до вподоби і їм, і мені.

У відповідь вона лише щасливо усміхнулась. Бо і їй подобався цей поміркований, розумний, хазяйновитий чоловік та його донечки-щебетунки.

Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: історія, кохання
В тему

Останні матеріали