Життя

Поробила на смерть невістки, а бумеранг повернувся до доньки  

Поробила на смерть невістки, а бумеранг повернувся до доньки  

Якби ж тільки хто знав, як стара Ганна не хотіла Варвари за невістку! І просила сина, аби відмовився від свого наміру одружитися з сиротою, і погрожувала залишити його без спадщини, і кричала, що, щойно він до вінця, так вона петлю на шию одягне. Проте Степан уперто стояв на своєму: люблю лише Варю – і крапка.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

На скромному весіллі зібралося трішки більше від двох десятків гостей. Тітка Ганна сиділа на святкуванні, наче старий надутий сич – ні щоб слово комусь сказати, ні щось скуштувати. Наче не сина одружувала, а на поминках була. Коли ж гулянка закінчилася, то баба Килина з дідом Петром, йдучи додому, чули, як Ганна ридма ридала  і все комусь погрожувала: мовляв, ти ще побачиш, що я тобі зроблю.

Степан із Варварою жили в мирі та злагоді. Оселилися в бабусі Варі, яка щиро раділа за онуку і натішитися не могла її чоловіком. А вечорами бабуся Одарка, ставши на коліна, дякувала Богу, що послав її єдиній онучці такого хорошого чоловіка.

Так минуло пів року, і одного дня в двері старої хатини на околиці села постукали. На порозі стояла тітка Ганна.

– Ой, дітоньки мої, – кинулася обнімати сина та ще більше невістку. – Чого ж ви не приходите в гості?

Щебетала так, наче це не вона наступного дня після весілля наказала їм йти геть з її дому. Наче не вона кляла Варю і бажала їй… Та чого тільки не бажала?! Нині ж розмовляла так, наче готова була прихилити їм обом небо.

– А я ось вам гостинчиків принесла, – мовила несподівана гостя і почала виймати з торбини пиріжки. – Ось цей тобі, Варю. Щоб завагітніла швидко й онуками мене потішила.

Посидівши трішки, Ганна пішла. На якийсь час у будинку запанувала тиша. Бабуся Одарка добре пам’ятала, як мати Степана прибігала і кляла її Варю і кричала, що, скільки житиме, дівчина не матиме щастя. Степан і досі наче чув ті прокльони, які його мати посилала на адресу його дружини. Мовчала і Варя. Ті пиріжки дали курям.

– Знаєш, дитино, не вірю я Ганні, – з сумом мовила бабуся Одарка. – Підступна вона людина. Говорить одне, посміхається, наче перли сипле, та не щирі її слова.

А наступного дня свекруха знову була на порозі. Відтоді Ганна частенько приходила в гості до сина та невістки. Завжди приносила гостинці і все наполягала, аби Варя їх скуштувала. Проте і сама невістка, і її бабуся, і Степан знаходили різні відмовки, аби не робити цього. А одного дня Ганна запросила їх у гості. Відмовити не було як, бо в гості мала приїхати і сестра Степана, яка жила в іншому кінці країни.

– Ой, дітоньки, голуб’ята мої рідненькі, – раділа Ганна. – Яка ж я рада, що ви усі зібралися вдома! Ну, розповідайте про своє життя-буття, а я на вас подивлюся. Помилуюся вами. Порадію.

Людмила, старша сестра Степана, жила і працювала у Полтаві. Мала власні квартиру, автомобіль. На відпочинок їздила за кордон, і взагалі Ганна щиро раділа, що донька вибилася «в люди». Проте було те, що псувало життя Ганні, – Люда була незаміжня. Як на сільські мірки, дівчина в 28 років – то вже перестарок. Тож Ганна марила мрією про доньчине заміжжя.

Посиділи-погомоніли, і господиня запросила усіх до столу, який в цей день був накритий святковою, барвистою скатертиною і щільно заставлений тарілками.

– Сідай, Варю, біля мене, – мовила Ганна. – Ось зараз ще крученики на стіл поставлю.

– О, мамині крученики – то ще та смакота! – мовила Люда.

Крученики й справді виявилися смачними. Зрештою, як і інші страви на столі, бо ж Ганна була весільною господинею, тому готувала смачно. Незабаром за столом вже лилася розмова. Хресні батьки Людмили та Степана, найкраща подруга Ганни, про яку в селі говорили, що вона спадкова відьма, сусідка з чоловіком, Степан з Варею, Людмила, бабуся Одарка, та й сама господиня – людей в хаті було чимало, а у великому товаристві завжди знайдеться про що поговорити.

Людмила саме повернулася з Туреччини, тож розповідала про поїздку, показувала фото. А ще – вибачалася перед братом, що не була на його весіллі.

– Вибач, братику, так склалися обставини, – мовила вона. – Тож із запізненням вітаю, і ось вам мій подарунок.

Вона вручила Степану чималу коробку, в якій була красива і оригінальна мушля, по краях якої були зроблені отвори. В них протягнуті різнобарвні ниточки, до яких прив’язані мініатюрні півмісяці, зірочки та ще якісь  китайські ієрогліфи.

Коли господиня принесла пляшки домашньої наливки з ружі, бабуся Одарка враз спохмурніла. В другій руці Ганна тримала і келих з якимось червоним напоєм, яку поставила спершу біля себе, а тоді поволі підсунула до тарілки Варвари. Наче хто ножа штрикнув у груди старенької. Тож, поки Ганна обходила гостей, наливаючи їм наливку, бабуся Одарка спритно поставила перед Варею свою чарку, а оту відставила на комод позаду себе.  Ганна запрошувала усіх випити за щастя її сина і невістки.

– Варю, донечко, тільки до дна, – наполягала вона, бачачи, що невістка не має наміру випивати весь напій. – Ти ж розумієш, що то за твоє щастя.

– Мені не можна, – тихо мовила, ледве пригубивши наливку, і почервоніла. – Я чекаю дитину.

– Тоді тим більше випий, – в очах Ганни бабуся Одарка та дід Петро зауважили недобрий блиск. Щоправда, він, з’явившись на якусь мить, відразу ж зник. Жінка улесливим, проте твердим голосом продовжувала наполягати. – Випий до дна.

Варя випила, попри те, що й Степан казав матері не чіпати його дружини. Мовляв, хто хоче – нехай п’є, а хто ні, то ні.

Через три місяці сталася біда. Люда, яка доти була здоровою красивою дівчиною, враз почала сохнути. З’явилася неймовірна слабкість. Бувало, що й з ліжка не могла піднятися. Лікарі лише розводили руками. Тож вона приїхала до матері. А та, ледве побачивши доньку, все зрозуміла і кинулася до Варі.

– Це ти поміняла чарку? – кричала вона. – Це ти вбиваєш мою дитину?

Стало очевидним, що той напій, який призначався Варі, випила Людмила. Поробивши на смерть невістки, свекруха в страшному сні не могла уявити, що постраждає її донька.

– Ой, шкода Людку, – мовила на похороні бабуся Килина. – Гарна була дівка. І так рано в могилу пішла через дурну матір.

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: кохання, Життя
В тему