Про цей день Яна мріяла дуже давно. Мабуть, усі чотири роки – відколи вперше побачила Михайла.
Про це йдеться у газеті "Твій вибір",
– Віко, якщо я вийду заміж, то тільки за нього, – прошепотіла юнка подрузі. – Ти тільки глянь на цього красеня!
– Спершу познайомся, а тоді заміж будеш виходити, – розсміялася у відповідь Віка.
– І познайомлюсь, – з викликом мовила Яна.
Того ж вечора вона, студентка другого курсу філологічного факультету, познайомилася з Мишком. Він виявився студентом історичного факультету і на дискотеку до філологів прийшов разом зі своїм другом.
Весела, симпатична Яна юнаку дуже сподобалась. Тож дуже швидко вони почали зустрічатися. Разом ходили в кіно та театр, гуляли парком, з друзями їздили в Карпати. І Яна все частіше ловила себе на думці про їхнє весілля. Дівчина щиро кохала Мишка і мріяла, як вони житимуть разом, як вона просинатиметься вранці від його поцілунків, як готуватиме для нього сніданок, як у них народяться дітки.
– Вікуся, мені от дивно, чому Мишко не робить мені пропозиції стати його дружиною, – мовила якось до найкращої подруги. – Ми вже чотири роки зустрічаємось. Стосунки чудові, проте він не поспішає робити мені цю пропозицію. Чому?
– Яно, можливо, слід почекати? – відказала подруга. – Може, ти надто поспішаєш? Може, Мишко ще в роздумах?
– В яких роздумах? – Яна аж стрепенулася. – Віка, він кохає мене, і йому більше ніхто в житті не потрібен. Та й я хіба поспішаю? Ми чотири роки зустрічаємось. Хіба це мало? Он Лариса познайомилася зі своїм Толиком весною, а восени вже й одружилися. І Іра сама розповідала, що вийшла заміж через чотири місяці після знайомства зі своїм Вітею. А ми чотири роки зустрічаємось. Чотири роки.
– Ти тільки не дави на нього, – порадила Віка. – Чоловіки не люблять, коли на них тиснуть. І взагалі роби вигляд, що ти насолоджуєшся своїм життям і про весілля з ним навіть не думаєш.
– Але як? – заплакала Яна. – Як я можу так робити, коли дійсно думаю про це?
У відповідь Віка промовчала. Та й що вона могла сказати?! Що давно поклала око на Мишка? Що за допомогою пліток, інтриги та інших нехороших методів давно очорнює Яну в очах юнака? Звісно, такого вона сказати не могла, тому й промовчала. А сама тим часом продовжувала свою справу.
– Маринко, при нагоді скажи завтра Мишку, що бачила Яну з іншим, – попросила одногрупницю Мишка. – Але якось так, ненароком.
– Та знаю як, – відповіла та і усміхнулася. – Чи не сама за нього заміж збираєшся?
– Ну, скажімо так – я не проти, – мовила Віка. – І якщо ти мені допоможеш, то все може бути.
– Звісно, допоможу, – сказала Марина. – Допоможу, бо мені ота Янка ну зовсім не подобається.
І таки допомогла. Разом із іншими дівчатами зробила все для того, що Мишко й сам почав сумніватися у своїй коханій. Тим часом Віка до себе, в гуртожиток, друзів на свій день народження покликала. Ще й підмовила свого давнього знайомого позалицятися до Яни. І треба ж було статися так, що коли Мишко увійшов до кімнати, то його Янусю обняв інший. Побачивши його, дівчина почала пручатися, проте Мишко вже зробив висновок. І, гримнувши дверима, пішов геть. Яна і Віка побігли вслід. Незабаром Яна повернулася.
– Він сів у таксі і поїхав, – ридала вона.
Тим часом Віка сіла в іншу машину і поїхала слідом. Він вийшов біля парку, вона також. Довго заспокоювала.
– Повір, Яна тебе не вартує, – мовила Віка. – Вона наче непогана дівчина, але…
– Вона зрадниця, – сердито мовив юнак. – Ось, подивися, я купив обручальні каблучки. Думав їй пропозицію руки і серця робити, а вона он яка. Думаєш, мені раніше не розповідали? Просто я вірити не хотів.
І він почав розказувати Віці все те, що вона сама й організовувала. Так вони дійшли до будинку, де він жив, – квартиру Мишку подарувала бабуся.
– Давай щось вип’ємо, – запропонувала Віка. – Я вже й змерзла.
Після вина був коньяк. Мишко довго жалівся на Яну. Віка його заспокоювала. А вранці вони прокинулися в його ліжку. Ще через три тижні почали купувати речі для немовляти і згодом одружилися. А що їм лишалося, коли Віка була вагітною?
Дівчина була щасливою. Ще б пак! Адже все склалося так, як вона й хотіла. Більше того – після їхнього весілля Яна перейшла на заочне відділення, хоча до закінчення навчання лишалося зовсім трішечки.
Минуло 20 років. На зустріч випускників пішов Михайло. Віка, яка до того часу змінила фах і стала успішною блогеркою, саме поїхала на якийсь тренінг у Прагу. Михайло, який також змінив професію і став успішним юристом, вирішив зустрітися з давніми друзями. Яким же було його здивування, коли колишній одногрупник прийшов з Яною.
– Маринка мені згодом про все розповіла, – мовила Яна. – Виявляється, Віка їй пообіцяла золоті сережки, якщо допоможе нас розлучити. І таки допомогла. Я всі ці роки згадую про тебе. Інколи уявляю, як би склалося наше життя.
Коли прощалися і обнялися, то обоє відчули, що отих 20 років наче і не було. А було лише непорозуміння, наслідки якого для обох виявилися надто серйозними.
– А, може, дійсно все почати з чистого аркуша? – міркував Михайло, повертаючись додому. – Яну я дійсно любив. А Віка... З нею одружився, бо так склалося. Хоча слід їй віддати належне, дружина вона хороша. Чи варто щось змінювати?..
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
