Цього хлопчину випадково знайшла в мережі Інтернет. Прочитала декілька повідомлень, які демонстрували його підтримку нашій державі та українським героям, і натрапила на зовсім свіжу розповідь.
«Ніяк не перестаю дивуватися тому, з якою легкістю погоджуються так звані російські «добровольці» воювати в Україні за «Новоросію». Кожного дня йде потік цих шахідів на збірні пункти Ростова-на-Дону, яких потім переправляють на Донбас.
Засів я щільно в соцмережах як той, який співчуває «Новоросії» і готовий боротися за російський світ. Пропозиції померти за «Новоросію» посипалися на мене градом повідомлень, пошта переповнилася листами. Вербувальників у декілька разів більше, ніж охочих воювати за «Новоросію», з чого я зробив висновок, що вербувальники отримують певну винагороду за кожного добровольця.
Отримав номер мобільного телефону. Вирішив дізнатися, хто його власник. Номер належав російському оператору мобільного зв’язку «МегаФон» (Ростовська область). Спроба з'ясувати власника номера закінчилася нічим, і це зрозуміло. ФСБ для своїх вербувальників видає захищені номери. Подзвонив, назвав пароль, розказав суть і причину. Співрозмовник абсолютно не маскувався і відрекомендувався Сергієм Михайловичем. За голосом йому – за п’ятдесят.
Я відповів на його запитання і пояснив причину свого бажання воювати за російський світ – отримав купу компліментів.
– Сергію Михайловичу, а як щодо винагороди, гроші платять?
– Це залежить від тебе і твоїх здібностей.
– Та ні, гроші мені не потрібні. Я готовий воювати за ідею, я інтернаціоналіст. Сергій Михайлович не приховував своєї радості з такої нагоди, і на мене знову потік шквал компліментів.
– Ти ж розумієш, з якою антисемітською нечистю ми воюємо?
Кілька хвилин мені розповідав про антисемітів і Бандеру, і як це важливо, щоб євреї брали найактивнішу участь у знищенні кривавої київської хунти. Я отримав ще один номер телефону, за яким повинен був зв'язатися відразу після прибуття в аеропорт у Ростові-на-Дону
Подзвонив через два дні з одноразової сім-карти. Сергій Михайлович мене впізнав і зрадів. Після відповідей на запитання, з яких він намагався з'ясувати про моє місцезнаходження в ростовському аеропорту, дав мені адресу, куди я повинен під'їхати.
– Сергію Михайловичу, я на місці.
– Добре, я виходжу. Де ти?
– Сиджу в таксі.
– Не бачу я таксі тут.
– Сергію Михайловичу, слухайте мене уважно і не вимикайте телефон. Снайпер тримає вас на прицілі, і якщо ви спробуєте бігти, вас пристрелять на місці. Виконуйте мої вказівки – і тоді ви залишитеся живим.
Телефонний зв'язок обірвався. Я не знаю, що робив далі Сергій Михайлович… Ох, шкода, що насправді ніякого снайпера не було…»
Ірина Белоцька
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
