Життя

Проживши 20 років у щасливому шлюбі, жінка втекла до чоловіка, в якого закохалася ще в першому класі

Проживши 20 років у щасливому шлюбі, жінка втекла до чоловіка, в якого закохалася ще в першому класі

З Миколою Віра познайомилася ще в інституті. Він навчався на вчителя математики, а вона опановувала історію. Обоє відмінники, обоє активісти, їх називали гордістю факультету і пророкували блискуче майбутнє.

Молоді люди ж почали зустрічатися. Обоє жили в гуртожитку, тому бачилися кожного дня – вранці разом їхали до інституту. А тоді, після пар, разом йшли в бібліотеку, гуляли, ласували морозивом чи тортиком в улюбленому кафе, ходили в кіно чи театр і поверталися в гуртожиток. Віра з дівчатами готувала вечерю – і запрошували Миколу, який часто приходив із гітарою. Він мав веселу вдачу, любив пожартувати, і його прихід завжди був бажаним, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– Віруню, я так тебе люблю, що й життя свого без тебе не уявляю, – прошепотів одного вечора Микола. – І прошу стати моєю дружиною. Ти згодна? Віруню, так?

– Так, – мовила у відповідь вона. – Згодна.

Весілля гуляли аж три рази. Спершу в гуртожитку, тоді в селі в батьків Віри, а тоді ще раз – в батьків Миколи, які жили в іншій області. Так вирішили рідні з обох сторін.

– Сину, нам їхати 400 кілометрів, а бабуся старенька для такої дороги, – пояснювала свої рішення мама Миколи. – Та й тьотя Даша не витримає такої дороги – сам знаєш, як вона переносить їзду. І Іринка не зможе поїхати, бо малого груддю ще годує.

Тому на обох весіллях були лише молоді та їхні батьки. Гості милувалися парою і бажали їм усіляких благ в сімейному житті. А ще через два місяці вони отримали дипломи з відзнакою і поїхали працювати в один із райцентрів Київської області.

Учні любили своїх вчителів, колеги їх поважали. Одне за одним у пари народилося двійко синів. Спершу жили в однокімнатній квартирі, а згодом звели власний дім.

– Віруню, може, поїдемо на море? – мовив якось Микола. – Ти втомилася за цей рік.

– Так, рік був дійсно непростим, – погодилася дружина. – Причому, в нас обох.

Вона мала рацію. Адже це був перший навчальний рік, коли її Микола працював на посаді директора гімназії. А вона – завуча школи. Нові обов'язки, нові клопоти забирали чимало часу. Тож додому поверталися пізно. Та й вдома частенько сиділи допізна з документацією, обговорюючи ті чи інші проблеми.

– А в класі кажуть, що моя мама найкраща в школі, – мовив якось 14-річний Петрик. – Що вона і красива, і розумна, і справедлива!

– Звісно, синку, – відповів задоволений Микола. – Наша мама – найкраща не лише в школі, але й в усьому світі!

Чоловік часто ловив себе на думці, що, попри роки сімейного життя, він кохає свою Віруню все більше і більше. Та й як її не кохати? Красива, яскрава жінка, якою милувалися і чоловіки, і жінки. Розумна, поміркована, вона ніколи не приймала поспішних рішень і завжди була справедливою. Він любив спостерігати, як вона робить домашні справи, як вправно і швидко складає одяг у шафу, як місить тісто. А ночами любив обнімати і міцно-міцно пригортати до грудей.

– Колю, тут Катя пише, що в нас організовують зустріч випускників, – мовила якось Віра, переписуючись з подругою в месенджері. – Це ж 20 років, як ми закінчили школу. А здається, наче вчора.

– То поїдь, – запропонував Микола. – Ти ж так ні разу і не їздила. То одне, то інше. Нехай ваші хлопці позаздрять, що у мене така красива дружина!

Спершу вона не хотіла.

– Та ні, роботи багато, – спробувала відмовитися. – До того ж ми планували поїхати на море.

– Поїдь, Віруню, – почав вмовляти чоловік. – Ти ж своїх однокласників 20 років не бачила. Невже не цікаво зустрітися? Поговорите, шкільні роки згадаєте. А заодно і батьків відвідаєш.

Останній аргумент виявився найвагомішим, і Віра почала готуватися до зустрічі. Сіла на дієту, бо вважала, що її 62 кілограми при зрості 170 сантиметрів – це трішки забагато. Кожного вечора готувала різні маски для обличчя і рук, хоча її красиве тіло і не потребувало цих старань. А ще – спеціально для цієї зустрічі замовила у кравчині сукню.

Її старання не пропали марно – серед однокласниць, які жили в селі і працювали чорно-невидно від світанку і до пізньої ночі, Віра виглядала найкраще. Наче найменша сестричка серед значно старших сестер.

– Ти, мабуть, знаєш рецепт еліксиру молодості, – мовив симпатичний чоловік, одягнений у стильний білий костюм. – Ох, Вірочко, ти як була найкращою у нашій школі, такою ж і залишилася!

Антон! Це точно був він! Віра відчула, як у грудях щось тенькнуло, в животі почали ворушити крильцями метелики – і вона потонула в очах свого Антоши! Він був першим і єдиним коханням всього її життя. Віра чудово пам'ятає ту мить, коли їх, першокласників, посадили за однією партою. В шкільні роки їх дражнили «женихом і нареченою», а після закінчення сином школи батьки Антона вирішили виїхати в Італію.

– Я обов'язково повернуся за тобою, – шепотів їй Антон, коли вони прощалися. – Ти тільки чекай!

І вона чекала. Довгі п'ять років навчання в інституті чекала звісточки від коханого. А тоді – вирішила вийти заміж за Миколу. Бо бачила, як він її кохає, і розуміла, що їй буде добре з ним.

– Усі ці 20 років я мріяв про нашу зустріч, – шепотів Антон, коли вони почали танцювати. – Робив бізнес, будував віллу – і тепер приїхав за тобою.

Наступного дня, після зустрічі сходу сонця, Віра забігла до батьків, аби взяти сумочку з документами і написати прощальний лист Миколі і синам.

«Ти повинен мене зрозуміти і пробачити, – вкотре перечитував Микола того листа. – Я все життя його кохала. І тепер хочу бути разом із ним до смерті…»

Опустивши голову, чоловік застогнав. Здавалося, що ще якась частка секунди – і його серце просто не витримає. Витираючи сльози, батька з обох сторін обнімали сини. А їхня мама в цей час ніжилася в обіймах коханого на яхті в Середземному морі.

Ксенія Фірковська

 УВАГА!

ПЕРЕДРУК ПУБЛІКАЦІЇ БЕЗ ДОЗВОЛУ РЕДАКЦІЇ ЗАБОРОНЕНО!

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: Долі, кохання, стосунки
В тему