Чоловіка із доволі екзотичною зовнішністю на ім’я Камар Хуссейн щоденно можуть бачити відвідувачі Українсько-німецької лабораторії, у якій він працює виконавчим директором. Зацікавившись незвичайним лікарем, вирішила розпитати, хто ж він і звідки родом. Камар погодився на спілкування, і з посмішкою та щирістю, спілкуючись чистою українською мовою, розповів свою неординарну життєву історію. Нині він – один із небагатьох лучанин, батьківщиною для яких є далека і загадкова для нас країна – Пакистан.
– Я народився і виріс у Пакистані, – розповідає Камар. – Це дуже гарна і унікальна країна, в якій є і море, і гори, і пустеля. Там водночас може бути і тепло, і падати сніг, у Пакистані знаходяться знамениті гори Гімалаї.
– Чим відрізняються умови і рівень життя в Пакистані?
– Там так само є багаті люди, є бідні, але середній клас представлений ширше, ніж в Україні. Цікаво, що площа Пакистану не набагато більша за площу України, але в Пакистані, майже на однаковій території, проживають близько 180 млн чоловік. Уявіть, наскільки там більша густота населення.
– Як у Вас визріла ідея поїхати здобувати вищу освіту в Україну?
– Я із раннього віку хотів стати лікарем, але поступити в Пакистані було майже неможливо через величезну конкуренцію і високу плату за навчання. Там система навчання передбачає десятирічну освіту в школі, далі – у коледжі, де потрібно визначитися із подальшим професійним напрямком. Я вступив у коледж, в якому готували лікарів. Там провчився два роки і почав шукати вищий навчальний заклад, де мав би можливості для здобуття вищої освіти. Один мій товариш на той час уже навчався в Харківському інституті й порекомендував цей навчальний заклад мені.
– Коли їхали, Ви щось знали про Україну, про її людей?
– Ні, зовсім нічого. Тоді, 15 років тому, люди були досить консервативно налаштовані, зустрівся і з нерозумінням, і з різними людськими проявами. Але в мене були мета і бажання вчитися. Коли приїхав, адаптація проходила важкувато, але мав знайомих друзів-пактистанців. Я добре володів англійською, а потім вивчив і російську мову.
По закінченні підготовчого курсу вступив до Сімферополя, де була можливість вчитися англійською мовою. Звідти перевівся у Тернопільський медичний інститут. Здобув спеціальність ортопеда-травматолога, проходив інтернатуру у Львові.
– Як доля привела Вас до Луцька?
– У Тернополі познайомився із дружиною Софією, яка вчилася на молодшому курсі. Вона лучанка. Ми не планували лишатися в Україні, але так склалися обставини.
– Як Вас сприйняла родина вашої дружини і як відреагували на ваш вибір батьки?
– Мабуть, спочатку батьки дружини відчували певну пересторогу, усе ж таки я іноземець, але згодом взнали мене ближче, ми знайшли спільну мову. Також і мої батьки добре сприйняли мій вибір, вони у мене досить прогресивні у своїх поглядах. Хоча загалом пакистанці консервативніші. Батьки казали мені, що це моє життя і я вільний у своїх рішеннях.
Схожість між Пакистаном і Україною – у любові українських жінок гарно одягатися і мати привабливий вигляд
– Які традиції побудови сімейних стосунків у Пакистані?
– В Пакистані досі існують традиції, коли дівчину сватають за жениха, якого підбирають батьки. Це так, як в минулі часи було прийнято і в Україні. В Європі сфера побудови стосунків відкрита аж занадто, а в Україні, як на мене, якраз нормальні й правильні традиції сімейних стосунків.
Коли я почав жити в Україні – помітив, як тут бабусі люблять сидіти в дворах: спілкуватися, обговорювати інших. В Пакистані такий звичай теж існує. А в Європі такого ніде не побачиш. У чому схожість між Пакистаном і Україною, то це в любові українських жінок гарно одягатися і мати привабливий вигляд. Як відомо, європейські жінки такого значення одягу не надають.
– Як оцінюєте українську кухню?
– Дуже добре і смачно. Хоча не відступаю і від пакистанських традицій приготування їжі. Люблю готувати нут, рис басматі, чечевицю, інші види бобових. Готувати мені подобається, часто готую і для дружини. Їй теж дуже смакують пакистанські страви. А головна їхня особливість – різноманітні гострі приправи. Багато хто недооцінює користі приправ, але якщо вони натуральні, такі як куркума, імбир тощо, то володіють різноманітними оздоровчими властивостями. Наприклад, імбир – протизапальний, куркума зупиняє кровотечу. Навіть той же гострий перець може бути корисним для шлунка.
– Як ставляться чоловіки у Пакистані до жінок?
– У Пакистані чоловіки фактично наділені більшими правами. Але все ж на ділі пакистанські жінки так само беруть участь у вирішенні важливих питань, вони теж мають право голосу.
– Як Ви визначилися із професійним шляхом?
– Хотів працювати лікарем-ортопедом-травматологом. Але робочого місця для мене тоді не знайшлося, крім того, ми з дружиною не були впевненими у тому, що житимемо в Україні. Свого часу започаткував власну фірму, займався допомогою студентам із Пакистану в організації навчання в Україні. За певних обставин довелось це підприємство закрити. Згодом випала нагода працювати в Українсько-німецькій лабораторії. Я, звісно ж, погодився і про своє рішення не шкодую. Робота і колектив мені дуже подобаються.
– Як Вам вдалося так досконало оволодіти українською мовою?
– Вивчив самотужки. Коли вперше почув українську мову, уявлення не мав, про що люди розмовляють. Але вслухався, вивчав окремі слова, потім – речення, намагався говорити, писати. І так поступово освоїв. Дуже допоміг мені в цьому завідувач ортопедичного відділення у Луцькій міській клінічній лікарні Тарас Іванович Куровець, який був у мене керівником на інтернатурі. Він мене активно залучив і до практичної роботи, і до навчання, і до вивчення української мови.
– Чи знайшли друзів у Луцьку?
– Так, але небагато. В основному це родина, близькі люди.
– Чи почуваєтеся в Луцьку, як удома?
– Звичайно, Україна і Луцьк стали моєю другою батьківщиною.
Спілкувалась Ольга Федоренко
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
