Вона провалювалася в безодню. Летіла сторчголов у прірву зради, підлості, брехні.
Ще вчора Іра вважала себе коханою і жаданою. А зараз тримала в руках записку. Руки тремтіли так, що написане скакало перед очима. А в голові пульсували прощальні слова: «Пробач. Мушу розібратися в собі. Доньці все сам поясню…» - йдеться у газеті «Твій вибір».
…Але так і не пояснив. Ні Ірі, з котрою у шлюбі прожили 19-ть, як здавалося, щасливих років. Ні Каринці, котра й у 18-ть любила татка ніжно, по-дитячому, і вірила, що то її найкращий друг.
Лишила дитину, а сама поїхала на заробітки
…Аж три роки минули відтоді, як Олег підло, по-зрадницьки кинув дружину й доньку. Та це був тільки початок Іриних випробувань. Бо через бойові дії жінка зосталася без роботи. Тож ось уже місяць жила однією думкою: де підзаробити грошей? Щоб і за житло платити, й доньку прогодувати. А скільки ще дитині треба одягу, взуття у 18 років! Та що казати, коли ви й самі знаєте.
І от буквально вчора кума подзвонила й запропонувала поїхати на заробітки. І навіть не до Польщі, а в Нідерланди! Іра спершу зраділа: там, чула, добре платять. Але подумала: «Мабуть, я відмовлюся. Бо ж на кого малу залишу?» – «То забирай із собою!» – не вгавала кума. «Та куди? Дитина на другому курсі. Міжнародні відносини. Сама вступила на безплатне. А зараз – усе кидай і їдь не відомо куди?» – «То хай побуде місяць-другий сама, – далі переконувала кума. – А ми в Нідерландах, може, підшукаємо варіант, щоб Карина туди перевелася на навчання?»
Усю ніч Іра думала, як бути. Лишати дитину саму? Під постійними загрозами обстрілів? Але за кордоном фермери пропонували гарні гроші. Та й збирати овочі в теплицях – не бозна-яка робота.
«Мамо, щось сталося?» – запитала зранку Карина, побачивши синці в Іри під очима. «Та мені пропонують на заробітки з’їздити... Гроші обіцяють хороші», – «І що?» – «Боюся тебе саму лишати». – «За мене нема чого переживати. Все одно ти тут, а я – в Києві. А от із грішми дійсно проблема. Тому я думаю перевестися на заочне. Так і за навчання буде менше платити, і я зможу працювати». – «Навіть не думай про таке! – заперечила Іра. – Досить! Я все життя вкалувала, ледве ноги додому тягнула після зміни. А ти зі своїм знанням англійської просто мусиш отримати диплом і знайти достойну роботу».
Закінчилася перепалка тим, що обидві жінки сиділи на дивані й плакали. Від безвиході. Від того, що нема надійного плеча. Що Каринин батько й Ірин чоловік утік із якоюсь хвойдою і навіть нічого не пояснив.
«Нічого, Каринко, якось воно буде. І ми доведемо тому козлові, що й без нього можемо чудово жити, – заспокоювала Іра, витираючи доньчині сльози. – А завтра я з кумою ще раз переговорю. Запитаю, чи можна тільки на місяць поїхати. І, якщо заплатять, скільки обіцяють, то привезу майже п’ять тисяч євро! Буде і на твоє навчання, і на перші пори, поки тут роботи не знайду».
А через два тижні мама з донькою вже збирали валізи.
«Каринко, ти ж дивися: голодна не сиди. І вдягайся тепло. А то яєчники застудиш – проблем буде купа», – давала настанови Іра, прямуючи до автобуса, що мав її везти до нового життя.
Донька ж просила Іру берегти здоров′я, не рвати на роботі спини. «Раптом що – відразу мені дзвони», – повторювали одна одній. А вже за пару годин Іра разом із кумами та їхнім знайомим вже перетинали кордон.
ДРУЖБА ПОЧАЛАСЯ Зі сварки
Перший тиждень заробітків був дійсно тяжким. М’язи боліли так, що без обезболювальних Іра не витримала б. Але потрохи втягнулася в роботу. Думка про гроші додавала сил. Та й напарник, який носив ящики з овочами, хороший Ірі попався. «Він трохи дивак, – попередила кума. – Кажуть, ніби «не тої орієнтації». Бо до жінок геть байдужий. Але тобі яка різниця? Головне – аби ящики тягав».
Іра трохи напружилася після слів куми. Бо нікого не хотіла засуджувати, але всі ті «нетрадиційні стосунки» так і не навчилася сприймати. Тож Ігор (так звали напарника) відразу відчув якусь ворожість до себе.
«Я Вас чимось образив?» – чемно запитав, коли Іра фиркнула на його прохання не накладати дуже повні ящики. «Ні. Просто «викаєш», ніби я якась баба стара». Ігор нічого не відповів. Мовчки взяв ящика і поніс. І далі увесь день вони й словом не перекинулися.
Увечері, коли працівники мостилися спати, Іра побачила на ґанку Ігоря з цигаркою, тихенько вийшла та сіла поруч: «Вибачте, будь ласка. Сама не знаю, що на мене найшло». – «Та нічого. В жінок таке буває. Особливо в деякі дні», – відповів Ігор спокійно. Натяк на критичні дні присоромив Іру. Добре, що сутінки приховали рум’янець на її щоках. «А ви лікар, що так усе знаєте?» – «Ні, просто 20 років був одружений». – «Із жінкою?!» – здивувалася Іра. «Ну, то ж не з чоловіком!» – засміявся Ігор у відповідь. Але при згадці про шлюб тут же спохмурнів. – «Та це в минулому. Дружина знайшла собі іншого. І ми розлучилися». – «Сумуєте?» – «За Світланою? Та ні! Краще так, ніж коли люди все життя одне одного обманюють». – «Але й без близької людини тяжко». – «Та… – махнув рукою. – Не всі, хто у шлюбі, – близькі люди. Так що буду, як вовк-самітник. Принаймні ніхто не зрадить…»
Іра слухала і піймала себе на думці, як їй легко з Ігорем говорити про такі непрості речі. Тож, навіть не очікуючи цього від себе, відкрилася перед цим вовком-самітником. Зізналася, що і її чоловік проміняв на іншу. А ще гірше – навіть із донькою не спілкується.
Після тієї розмови Ігор та Іра щовечора балакали на вулиці перед сном. І про що б не говорили: новини з України, кулінарія, космос, – чоловік знав стільки всього цікавого! «Ви ніби ходяча енциклопедія», – дивувалася жінка. – «Просто читаю багато. Бо що робити, коли ні сім’ї, ні близьких друзів». – «А чому не одружуєтеся? Ви ж уже п′ять років тут».
Питання зависло в повітрі. Ігор напружено щось обдумував. І, коли пауза затягнулася, Іра промовила: «Вибачте. Мабуть, це не моя справа. На добраніч». І в той же момент подумала: «Мабуть, він і справді байдужий до жінок?»
Відтоді стосунки «друзів у нещасті» переросли у щось більше, ніж просто дружба. Надійне Ігореве плече Іра відчувала всюди: і на роботі, й після неї. Коли на вихідні з кумами виїздили на пікнік і брали із собою Ігоря, він завжди був такий турботливий. Не раз Іра жалкувала, що Ігор байдужий до жінок. «Ну, принаймні, тепер маю хорошого друга», – утішала себе.
Розмова нічною дорогою
Місяць у Нідерландах минув дуже швидко. Фермери, як і обіцяли, гарно заплатили. Іра лишилася ще на місяць. І з євриками в кишені збиралася додому.
Кума теж вирішила з′їздити до України, провідати дітей. А Ігор в якийсь момент запропонував відвезти жінок бусом, який днями купив. «Але ж то далеко! Та й чи зможеш виїхати з України?» – здивувалася Іра такій пропозиції. – «У мене третя група інвалідності, в «Резерві» дані оновив. Тому з перетином кордону не буде проблем. А в Україні хочу з′їздити в село, провідати могилу батьків, глянути, як хата. Бо вже стільки років там не був».
Коли сідали в бус, кума завбачливо примостилася на заднє сидіння, щоб Іра з Ігорем усю дорогу були поруч.
«А ви все не набалакаєтеся!» – жартувала кума, коли Ігор розвеселяв Іру анекдотами чи Іра пускала чоловікові бісики очима. А коли ввечері вони заїхали у придорожнє кафе і сіли поруч, Іра відчула, як Ігор узяв її долоню в свої руки. Відчувши його тепло, жінка зашарілася. Їй стало якось ніяково. Тож Ігор відпустив руку й не знав, як повестися далі. А Іра не знала, як повернути чоловікові впевненість у собі.
Ось і кордон. Іра побачила вказівник «Україна». Але до радості, що скоро обійме доньку, додався смуток.
«Про що думаєш?» – запитав Ігор. «Про нас, – зізналася жінка. – Бо ти вже все про мене знаєш, а про себе – постійно мовчиш… А ще… Не розумію, хто я для тебе… Чи можемо ми бути разом… І… – Іра глянула, що кума спить на задньому сидінні, й зізналася. – …чи тебе взагалі цікавлять жінки».
Ігор ніби чекав цього запитання. Лівою рукою тримаючи кермо, правою він узяв Ірину руку собі в долоню. Глянув у вічі. Потім подивився в дзеркало, що кума справді міцно спить, і почав нелегку оповідь…
Продовження – у наступному номері
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
