Майже півтори тисячі українок засуджені до позбавлення волі і майже тисяча – ув’язнені. В кожної з них за плечима злочин, про який жінки воліють не згадувати: мовляв, ні в чому не винна – підставили.
Як би там не було, але є вирок – має бути його відбування. Тож, опинившись у колонії, жінки перетворюються на дармову робочу силу, отримують баланду, яку тяжко назвати їжею. В багатьох із них жахливі умови проживання. Але, попри всі «але», засуджені й за колючим дротом не позбуваються своїх фізіологічних та психологічних потреб. А відтак – знаходять кохання. Щоправда – одностатеве.
Шокуючу правду про це допомогло розкрити розслідування журналістів у проєкті «Більше ніж правда». Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
«Тут не мають пари тільки старі чи криві»
На запитання, чи справді майже всі жінки вступають у зносини між собою, колишня засуджена Інна дивується:
– А що? Самим себе задовольняти чи підручні засоби використовувати? Ні. Тут важливо відчувати тепло людини, яка тобі подобається. Тому лише одиниці жінок не погоджуються на «заборонену любов», тобто лишаються (за місцевим жаргоном) натуралами. Та й ті, здебільшого, або мають короткий термін ув’язнення, або мають поважний вік чи інвалідність.
– Щойно сюди потрапиш, відразу до тебе починають підбивати клинки. То покладуть на нари шоколадку, то підсунуть листівочку. Але нічого з цих «знаків уваги» не можна брати. Бо інакше ти ніби даєш згоду на стосунки, – розповідає Анастасія, яка за ґратами вперше і належить до натуралів. – Частина зечок погоджується на любовні втіхи, аби отримувати від своєї «половинки» одяг, цигарки, спиртне.
– Таких стосунків там ніхто не соромиться. Як собаки на вулиці спаровуються, так і засуджені в колонії: не будуть же вони чекати свічок і романтичної музики, – відверто каже колишня засуджена Інна. – У камерах чимало є підсунутих одне до одного ліжок, завішаних простирадлом. Це шлюбне ложе так званих половинок. І вони, не соромлячись сусідів по нарах, входять у статеві зносини, коли їм заманеться.
Та жінка, яка приміряє на себе роль чоловіка, називається кобел. Щоб максимально бути схожою на чоловіка, вона носить чоловічі зачіски, виробляє в собі такі ж, як у чоловіків, манери поведінки та спілкування. Нерідко одностатеві пари влаштовують сцени ревнощів. А коли хтось у когось відіб’є половинку, то таким навіть виривають волосся.
Злодійка + убивця = любов
Серед жінок, які за ґратами приміряли на себе роль чоловіка, – 51-річна Єлизавета Тейфель. За 36 років тюремного досвіду вона крутила не один роман. Останній із них – із засудженою, яка молодша на 20 років.
Марина (так звати Лізину «дружину») 19-річною потрапила в колонію за вбивство. Покарання відбуває досі. А от Ліза – типова рецидивістка.
– Скільки себе пам’ятаю, була кишеньковою злодійкою. Мені ще не було 14-ти, як уперше опинилася на нарах. Тільки вийду на волю – і через трохи знову попадуся. Коли вчергове опинюся в колонії, ляжу, буває, і думаю: «Боже, скільки разів ти давав мені шанс щось змінитися, а я тебе не слухаю», – зізнається Ліза.
Оскільки Ліза з Мариною живуть у різних бараках, а відтак не можуть спати в одному «ложе», то вступають у стосунки, коли випадає нагода. На свободу Ліза має вийти раніше за Марину. Тому планує подбати про житло і чекати звільнення «коханої половинки».
– Маринка молода, гарна. Тому я не буду проти, якщо вона знайде собі чоловіка, народить із ним дітей. Але якщо захоче бути зі мною – радо прийму її до себе, – каже Ліза.
Втім, як показує практика, такі шлюби поза колонією швидко розпадаються. Бо якщо жінка справді розкаялася та хоче змінити своє життя, то після звільнення прагне забути життя на зоні, як страшний сон…
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
