Дев’ять дівчат і десять хлопців. Тринадцятьом із них було всього по 17 – 19 років. Але їх усіх об’єднали спільна кримінальна справа і спільне звинувачення – злочин проти радянської влади.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
Що ж такого вони вчинили, аби зазнати нелюдських тортур і жахливих допитів? Дослідити це «ДЕЛО №…» вирішила головна спеціалістка Західного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті, кандидатка історичних наук Леся Бондарук.
Вигнали нацистів і створили незалежну Колківську державу
Ці події відбувалися на Волині майже 80 років тому. 19-тьом молодим людям більшовицька влада висунула звинувачення в антирадянській діяльності та співпраці з нацистами на території міста Колки (колись це був Маневицький, а нині – Луцький район).
Чому саме в Колках? Бо якраз цю територію в часи нацистської окупації національно свідоме населення, яке згуртувалося в Українську повстанську армію (УПА), розчистило від гітлерівців і 15 травня 1943-го встановило в містечку нову цивільно-військову владу, проголосивши створення незалежної Колківської республіки.
Новостворена держава була не велика за площею. Вона займала всього 2500 квадратних кілометрів. Але саме з цього (за намірами бійців УПА) мала розпочатися розбудова великої незалежної України.
Як і належить державі, Колківська республіка взялася за розвиток власної економіки. Тут запрацювали електростанція та млин, з’явилися пункти із переробки м’яса та заготівлі молока, виготовлялися товари першої необхідності.
Мала новостворена держава власні церкву (де служба Божа правилася українською), друкарню, театральний гурток, п’ять шпиталів (для цивільних та поранених військових), підстаршинську та початкову школи, центр зв’язку, курси медсестер. У жовтні 1943-го декілька шкіл Колківщини розпочали роботу за новим, нашвидкуруч створеним підручником «Українознавство».
Колківська республіка навіть провела власну земельну реформу. Задля цього командир УПА на Волині Клим Савур видав розпорядження від 15 серпня 1943 року, в якому заявив про скасування колгоспів і розподіл земель поміж місцевими селянами.
В ролі збройних сил Колківської держави виступали загін УПА та артилерійська батарея. Тут діяли муніципалітет і Служба безпеки.
Партизанські грабежі і повстанський захист
Оцінивши результати роботи такої мінідержави, місцеві люди забезпечували повстанців продуктами, одягом, медикаментами, предметами побуту.
– Прийшли одні красні партизани і забрали в нас годовану свиню. Прийшли другі – в комору – і винесли все сало. «А як же нам бути?» – кинулася до них мати. «Нічєво, проживьотє», – махнули нам рукою. І не було кому за нас заступитися, – пригадує учасниця УПА Надія Свирид.
І тільки зі встановленням Колківської республіки місцеві жителі отримали захист в особі бійців УПА. «Тому влітку 1943 року ми мали безпрецедентне явище, коли люди в полі збирали жито під озброєною охороною повстанців», – зазначає Леся Бондарук.
Аби й надалі чинити спротив німцям, полякам і червоним партизанам, улітку 1943-го повстанці провели всім місцевим чоловікам віком 15 – 45 років військові навчання. Фактично, Колківська держава сформувала власну резервну армію, яка в разі загрози могла за лічені хвилини виступати проти ворога потужною і злагодженою військовою силою.
До складу цієї резервної армії входили мінери, розвідники, артилеристи. А на рівні з чоловіками брали в навчаннях участь жінки. І саме на їхні плечі лягала небезпечна робота поширювати антирадянську літературу, проводити роз’яснювальні бесіди з місцевим населенням.
Бо читати «Кобзаря» – це для окупантів злочин
Серед активісток, які прагнули незалежності України, була й місцева вчителька Галина Рейкіна.
– Ця дівчина закінчила вчительські курси. Писала вірші. Працювала викладачкою. І своє вміння переконливо розмовляти Галина вирішила спрямувати на благе діло – працювати з молоддю і прищеплювати їм патріотичний дух, – розповідає Леся Бондарук.
Через рік після створення Колківської республіки, у 1944-му, під час допиту в Луцькій тюрмі Галина розповість енкаведистам: «Після короткої бесіди про значення і задачі Організації українських націоналістів (УПА було збройним формуванням у складі ОУН (б), – авт.) мені запропонували бути станичною провідницею ОУН у селі Загорівка (нині це Камінь-Каширський район, – авт.). Я погодилася. Взяла собі псевдо Ярослава. Крім того, вони сказали, що в лісі є ціла повстанська армія і що скоро вони виступлять проти німців і вестимуть боротьбу за самостійну соборну Україну».
З протоколу допиту НКВД, датованому 1944 роком, стало також відомо, що Галина впродовж п’яти місяців (тобто до 15 червня 1943 року) була станичною ОУН в селі Загорівка (московські окупанти прийшли сюди наприкінці зими 1944-го, тож на посаді станичної Галина навіть теоретично не могла вчинити жодної антирадянської діяльності, – авт.). За цей час Галина разом із товаришкою згуртувала довкола себе сімох молодих людей. Вони вивчали Декалог (десять заповідей українського націоналіста), читали «Кобзар» Шевченка.
Здавалось би, що ж поганого робили повстанці? А те, що після відступу нацистів і приходу на Волинь більшовиків бійці УПА не прославляли Сталіна і не вітали з квітами армію «освободітєлєй», а чинили спротив московським окупантам, вимагаючи визнати Україну незалежною і самостійною державою.
Чому молоденька вчителька опинилася в стінах Луцької тюрми? Яких нелюдських тортур зазнала від НКВД? І за що радянський суд присудив дівчині найвищу міру покарання? Про це дізнаєтеся в наступному номері газети.
У статті використані матеріали фільму Волинської РД НСТУ «Справа дев’ятнадцятьох. Українське підпілля на Волині».
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
