Якою щасливою була Зіна, коли виходила заміж! Ще б пак! Адже її Женя був найкрасивішим парубком в їхньому райцентрі. На нього заглядалися і зовсім юні дівчатка, і ті, що були старші від нього років на п’ять-сім. Десь у душі кожна з них була б щасливою, якби покликав її під вінець. Та він не кликав, бо щиро кохав свою зіроньку, свою Зіну.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
– Ти моя чарівниця, – часто говорив він, пригортаючи її до грудей. – От справді, тільки-но побачив тебе, як закохався. І хочу з тобою, Зіно, прожити все життя.
– І померти в один день, як у казці? – усміхнулась вона.
– Так, померти в один день, – погодився він. – Але до того прожити дуже довге і дуже щасливе життя.
До весілля обидві родини готувалися дуже ретельно. Воно й зрозуміло, адже Зіна – єдина донька в батьків. А Женя – найстарший син, бо молодший тільки-но пішов до школи. Тож і одні, й інші батьки хотіли влаштувати пишне святкування. І це їм вдалося: весілля Зіни і Жені ще довго згадували як розкішне, з гарними сюрпризами для гостей, чудовим святкуванням і неймовірно красивими молодятами.
– Милий, у нас буде маля, – Зіна повідомила новину. Вона була щаслива, адже жінка довгі шість років не могла завагітніти.
Однак тієї радості, на яку очікувала, не побачила. Чи то Женя був надто втомлений після роботи, чи то до кінця не зрозумів, що омріяне диво трапилося.
– Не зважай, – вмовляла мати, відводячи у сторону погляд. – Усі чоловіки такі. Коли ти народилася, то твій батько перші два місяці навіть на руки тебе не брав. Все боявся, що ти така крихітна, а він ніколи на руках немовлят не тримав. А коли взяв, то сказав, що ти найрідніша в світі.
Правду Зіна дізналася аж у пологовому будинку, коли народила донечку-красуню.
– О, видно, що під щасливою зіркою народжена, – мовила акушерка, взявши маля в руки. – І в сорочечці народилася. І от які коси має!
– Ну, Женька і дає, – підхопила санітарка. – То коханка народила, то дружина.
– Що? – Зіна від почутого піднялася на ліктях. – Що ви сказали?
Отоді й почула, що три місяці тому коханка Жені Лариса, яка торгує дитячими іграшками в магазині неподалік райдержадміністрації, народила сина. Спершу Зіна думала, що то наклеп. Опісля прямо запитала в чоловіка.
– Добре, що ти вже все знаєш, – промовив він. – Я все думав, як тобі сказати. А тобі вже все розповіли. Ну тепер, коли все стало на свої місця, я хочу лише додати, що подав на розлучення. Сама розумієш, там син, йому батько потрібен.
– А нашій доньці батько не потрібен?
– Вона дівка, їй ти більше потрібна, – відповів Женя. – Ну, бувай!
Усю себе Зіна віддала вихованню доньки. Аліпія росла красивою, розумною, доброю і слухняною дівчинкою. Вчителі в школі не могли нею нахвалитися. Аліпія їздила на всі олімпіади, конкурси. А після школи вступила до медінституту, після закінчення якого почала працювати травматологом у лікарні рідного міста.
– Мамо, може, тобі варто подумати про особисте життя? – запитала якось Аліпія. – Ти вродлива, і на тебе задивляються чоловіки.
– Ні, дитино, не хочу нікого, – відповіла мати. – Твій батько стільки сала за шкіру залив, що повік не забуду.
– До речі, а де він, мамо? Ти ніколи про нього не казала.
– Колись бачила якось на ринку. Але то було два чи три роки тому. А в чому справа?
– Ні в чому, – мовила донька. – Просто запитала. Я ж його добре ніколи й не бачила.
– Хочеш побачити?
– Ні, не хочу, мамо. Бо пам’ятаю, як ти важко працювала заради мене. Як робила все, аби я могла вчитися в медінституті. А він ніколи мною не поцікавився.
– Прости йому, дитино. Бог все розставить на свої місця.
Женя і справді ніколи не цікавився Аліпією. Бо ростив двох синів, їздив на заробітки в Іспанію. Точніше, практично жив там, приїжджаючи в Україну раз у два-три роки.
– Діти ростуть, гроші потрібні, – часто говорив він. – Синам треба дати освіту, купити житло.
– А доньці допомогти не хочеш? – запитав якось Степан, найкращий друг.
– Нехай про неї мати дбає, а в мене своїх клопотів вистачає. Ну і яка вона мені донька – я її бачив тільки в пологовому. І взагалі не нагадуй мені про неї.
Отак пробігли роки. Однак надія, яку Женя мав на синів, не виправдалась. Старший, Микола, ще в школі почав балуватися наркотиками. Тож великі гроші батько тратив на його лікування. І поки батьки займалися старшим, менший почав грати в азартні ігри. Догрався до того, що одного дня до Жені приїхали невідомі люди і за борг сина примусили віддати всі гроші, які були вдома. А через день хтось підрізав гальма, і Женя потрапив у страшну ДТП.
– Лікарю, я буду жити? – прошепотів, отямившись.
– Навіть не сумнівайтеся – будете, – відповіла молода жінка в білому халаті.
– От тільки як, – мовив Степан. – Ти, Женю, весь в переломах. З ніг до голови в гіпсі.
– А де Лариса? Де діти? – чоловік обвів поглядом палату.
– Не знаю, – ухильно відповів Степан. – Мабуть, ще не прийшли.
Лише через декілька тижнів Степан розповів Жені, що Лариса, як тільки дізналась, що травми настільки серйозні, що ходити чоловік, найімовірніше, не буде, відразу подала на розлучення.
– Каліку я точно глядіти не буду, – мовила вона. – Нехай його донька глядить. Тим більше, що вона лікар.
Після розлучення швидко продала хату, автомобіль і, забравши дітей, виїхала в Італію, де понад десять років жила і працювала її рідна сестра.
– Тепер мені одна дорога – в будинок для інвалідів, – заплакав Женя, сидячи у візку.
– Ні, батьку, ти поїдеш додому, – відповіла Аліпія і скерувала візок у напрямку будинку, де їх вже чекала Зіна.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
