Ігуменю Зимненського жіночого монастиря знають не лише на Волині, але й далеко за межами нашої держави. Вона дуже багато робить для зміцнення православної віри і відновлення монастиря. Проте її добрі справи цим не обмежуються.
Ігуменя Стефана (в миру Валентина Пилипівна Бандура) – настоятелька Святогорського Успенського Зимненського ставропігійного жіночого монастиря – народилася 14 березня 1960 року у селі Залюття Старовижівського району на Волині. Після закінчення школи у 1977 році була прийнята в число насельниць Корецького Свято-Троїцького жіночого монастиря. Протягом 1981 – 1985 років навчалася у Ленінградській духовній академії. У 1991 році за рекомендацією настоятельки монастиря ігумені Наталії та за благословінням Святійшого патріарха Олексія II була направлена у село Зимне Волинської області для відродження Зимненської обителі. Згодом у 1992 році указом Київського митрополита Філарета призначена настоятелькою монастиря, а у сан ігумені возведена архієпископом Варфоломієм, на той час керуючим Волинською єпархією, який прикладав багато своїх зусиль для відродження святої обителі.
Ігуменя Стефана – постійний член Синодальної комісії з канонізації святих та комісії у справах монастирів УПЦ. Почесний доктор Луцького національного технічного університету. Відзначена багатьма орденами УПЦ за заслуги перед Церквою та нагороджена Президентом України державним орденом княгині Ольги ІІ та ІІІ ступенів.
– Ваш небесний помічник?
– Святий Миколай Чудотворець.
– Що любите читати?
– Житія святих та проповіді Блаженійшого митрополита Володимира.
– Яку музику слухаєте?
– Монастирські наспіви, також люблю класичну музику.
– На вашу думку, яка найприємніша пора року?
– Весна. Тому що це нове народження – це Воскресіння.
– Яка ваша улюблена страва?
– Червоний український борщ.
– Матушко Стефано, розкажіть, будь ласка, як відбувалося ваше духовне становлення на шляху служіння Богу.
– Нас у батьків було четверо дочок. На відміну від своїх сестер, у мене ще зі шкільних років був більший потяг до церкви, тому кожну неділю я відвідувала богослужіння і співала у церковному хорі, хоча доводилося ходити для цього у сусіднє село за багато кілометрів. Добре пам’ятаю перший приїзд нинішнього митрополита Луцького і Волинського Ніфонта (тоді ще ієродиякона Ніфонта Свято-Троїцької-Сергієвої лаври) до нас на прихід. Тоді мене дуже вразила його проповідь, адже я не знала, що в наш час є ще діючі монастирі, в яких живуть, моляться і служать Господу ченці. Мабуть, саме тоді я зрозуміла, що бути черницею – це моє покликання. По закінченні школи я вирішила реалізувати
свою мрію, на що мене і благословив на той час мій духовник, ієромонах Ніфонт, іконочкою Божої Матері «Прикликання загиблих», яку я свято бережу і сьогодні. Владика Ніфонт завжди підтримував мене духовно, а це додавало наснаги на подальше служіння Богу. Я йому дуже вдячна і завжди за нього молюся.
– Коли Ви починали свій шлях до Бога, був атеїстичний період гонінь на православ’я. Чи не перешкоджали тоді Вам стати черницею?
– Було по-різному. Багато людей відмовляли мене від цього, наголошували на тому, що нині інший час, інші цінності у людей... Але я прагнула досягнути своєї мети. Коли батьки дізналися про моє бажання, то для них це було великим ударом. Мій покійний батько був глибоко віруючою людиною, тому сказав, що Бог, Церква і монастир для нього святе, тому дав мені своє батьківське благословіння. Це мене сильно укріпило. Мама теж благословила, хоча і у сльозах проводжала до обителі. Нині вона разом зі мною у монас-
тирі несе чернечий подвиг. Хочу сказати, що у монастир приходять не за власним бажанням, а за особливим покликом Божим. Тому я дуже вдячна Господу, що сьогодні
я у його святій обителі. В іншому житті я себе не бачу. Це моє покликання, і воно повністю задовольняє мої духовні потреби.
– Які паломницькі поїздки Вам найбільше запам’яталися?
– Звичайно, що у Святу землю, до Гробу Господнього, у Гефсиманію. Надзвичайно велике враження на мене справив храм в італійському місті Туріні, де зберігається плащаниця Спасителя. Коли ми туди прийшли, у мене було відчуття, що я стою перед самим Спасителем, тому відчувала сильне духовне піднесення.
– Ваше життєве кредо?
– Його найточніше відображають слова, які свого часу сказав Блаженійший митрополит Володимир: «Я дякую Богу за те, що у мене було, за те, що є, і за те, що має бути».
– У чому щастя людини?
– По-церковному слово «щастя» – це «блаженство», блаженство, коли ти перебуваєш у гармонії з Богом, у гармонії з природою, у гармонії з самим з собою. А ще людина щаслива тоді, коли ніколи не жалкує про те, що вона у житті вибрала. Я вибрала чернече життя. Проте я ніколи про це не жалкувала. В цьому моє щастя. Хочу сказати словами пророка Давида: «Едино просих от Господа, то взыщу: еже жити ми в дому Господни вся дни живота моего, зрети ми красоту Господню, и посещати храм Святый Его».
– Гроші, що вони значать у людському житті?
– Гроші мають подвійну дію. Гроші можна використати для блага людини, але вони можуть приносити і велике зло. Згадати тільки Євангельську історію, як Іуда за 30 срібняків продав Господа. Тому, маючи гроші, треба мати ще велику мудрість правильно їх використовувати.
– Останнім часом у засобах масової інформації нерідко з’являються повідомлення про можливий кінець світу у скорому часі. А як Ви до цього ставитесь? Чи не викликає все це якогось страху чи тривоги у Вас?
– Якщо жити за заповідями Божими, то нічого не страшно. Особисто я не живу в очікуванні кінця світу, а живу надією зустрічі з Богом. І якщо ми всі будемо жити цим, то нам нічого боятися.
– У чому сенс життя людини?
– У спасінні. Ми живемо, щоб пізнати себе і приблизитися до Бога. Спастися – значить, знайти Бога у нашому житті, у нашому серці. Невипадково у Святому Письмі зазначено, що царство Боже – всередині нас. Ми повинні творити добро, тому що Бог є Любов, Добро і Світло. Якщо ми не будемо сіяти добро, то хіба Бог подарує нам добро?
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
